СУДОВЕ РІШЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ: АКСІОЛОГІЧНІ ТА ПРАВОЗАСТОСОВНІ АСПЕКТИ

Анотація

У статті досліджено судове рішення як структурний елемент судової практики у системі джерел кримінального процесуального права України крізь призму його аксіологічного значення та правозастосовної ролі. Підкреслено, що вмотивованість судового рішення є індикатором належного розгляду позицій сторін, повної оцінки доказів та обґрунтованого вибору норми права до застосування, а тлумачення норм права виступає невід’ємною складовою частиною цього процесу. З’ясовано, що суди неминуче здійснюють правозастосовне тлумачення, яке впливає на єдність та сталість судової практики.Показано еволюцію законодавчого підходу до закріплення результатів судового міркування: від появи конструкції «правова позиція» у кримінальному процесуальному законодавстві до сучасної моделі «висновків про застосування норми права» у постановах Верховного Суду. Обґрунтовано причини та наслідки такої трансформації, зокрема її вплив на уніфікацію термінології та підвищення передбачуваності правозастосування. Зважаючи на це, окрему увагу приділено висновкам суду як формі вираження результатів тлумачення, що фіксуються у судовому рішенні. Для позначення останніх авторкою пропонується вживати саме термін «висновок суду», що узгоджується з чинним законодавством.У роботі звертається увага на те, що висновки ВС, зважаючи на його правовий статус, мають особливе та визначальне значення для правозастосування та розвитку права загалом.Висновки Верховного Суду, викладені у його постановах, виконують системоутворюючу функцію: вони забезпечують єдність та сталість судової практики, формують орієнтири для правозастосування, зміцнюють правову визначеність і передбачуваність у галузі кримінального процесу. Таким чином, рішення Верховного Суду, у яких викладено висновки про застосування норм права, є тими формами судової практики, які набувають статусу джерела права.