ПРАВО НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Анотація

У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз реалізації міжнародних стандартів права на доступ до інформації та досліджено підходи до забезпечення права на доступ до інформації у різних країнах. З’ясовано, що питання доступу до публічної інформації має неабияку актуальність як для пересічних громадян, активістів, журналістів, так і для експертів у сфері міжнародного права. Однак, попри важливість забезпечення доступу до інформації, у різних країнах дане питання регулюється по-різному. Проаналізовано міжнародно-правові акти щодо доступу до правосуддя та підсумовано, що у системі міжнародного права можна виділити дві категорії правових норм: норми так званого м’якого права, що становлять норми рекомендаційного характеру, проте котрі за певних обставин можуть де-факто виступати джерелами права, з огляду на застосування принципу верховенства права, та норми обов’язкового характеру, що закріплені у відповідних міжнародних договорах. Зроблено висновок, що право на інформацію є одним із найважливіших здобутків суспільства на шляху до становлення демократичної держави. Право на доступ до інформації породжує зобов’язання насамперед для держави, для тих, хто замінює її при виконанні певних функцій, або для тих, хто здійснює адміністративне управління ресурсами. Що стосується доступу до інформації, якою володіє держава, то слід зазначити, що обов’язок держави надати запитувану інформацію розповсюджується на всі органи держави, а не лише на органи виконавчої влади. Водночас, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.