ДОГОВІР ПРО НАСТАВНИЦТВО: ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ

Анотація

У статті здійснено правову кваліфікацію договору про наставництво. Зокрема, наголошено на міжгалузевій природі інституту наставництва, що вбирає в себе ознаки сімейного, цивільного, адміністративного права та підкреслює необхідність урахування цієї специфіки при здійсненні правової кваліфікації відповідного договору. У контексті сучасного нормативного регулювання наставництва в Україні вказується на складність юридичної конструкції, що передує виникненню наставницьких правовідносин, яка містить комплекс послідовних юридичних фактів. Одним із них є укладення договору про наставництво, що нині не має чітко визначеної правової кваліфікації. Піддано критиці відсутність законодавчої дефініції поняття «договір про наставництво», вказуючи на доцільність його нормативного закріплення для забезпечення уніфікованого підходу до тлумачення в правозастосовній практиці. Окреслено сучасний доктринальний дискурс щодо класифікації договорів у сфері сімейного права, зокрема проблематику співвідношення понять «договір у сімейному праві» та «сімейно-правовий договір». Розглянуто різні наукові позиції щодо обсягу цих категорій та критеріїв їх розмежування. Вказано на наявні теоретичні суперечності, зокрема щодо суб’єктного складу договорів, що укладаються у сфері сімейного права, правового статусу публічних суб’єктів як сторін договорів, а також природи правовідносин, що виникають у зв’язку з переданням дітей на виховання чи підтримку. На основі аналізу нормативно- правових актів і доктринальних джерел зроблено висновок про доцільність віднесення договору про наставництво до окремої групи соціальних договорів у сімейному праві, що хоча й не регулюють класичні сімейні правовідносини (шлюб, усиновлення, спорідненість), проте безпосередньо стосуються реалізації соціальної функції сімейного права та забезпечення інтересів дитини. Враховуючи особливості предмета договору про наставництво – надання підтримки, допомоги, сприяння соціалізації та підготовки дитини до самостійного життя, а також специфіку суб’єктного складу (участь закладів інституційного догляду, органів опіки, центрів соціальних служб), пропонується розглядати договір про наставництво як правочин, що опосередковує соціальні правовідносини у сфері сімейного права і який потребує окремого місця в класифікації договорів, що функціонують у межах сімейно-правового регулювання.