ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ ФАКТОРИНГУ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питань, пов’язаних із визначенням особливостей правової природи договору факторингу. Наголошено на складності юридичної кваліфікації цього договору, що зумовлює неоднозначність та неузгодженість в судовій практиці та цивілістичній доктрині. Проаналізовано підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо визначення сутності договору факторингу, який у доктрині характеризується як змішаний, багатокомпонентний правочин, що поєднує елементи фінансування, відступлення права вимоги, надання послуг і посередництва. Акцентовано, що економіко-правова природа факторингу обумовлює його унікальність як комплексної фінансової послуги, спрямованої не лише на фінансування клієнта, а й на управління дебіторською заборгованістю та страхування ризиків. Актуалізовано проблему юридичної кваліфікації плати за договором факторингу.Проаналізовано позиції Верховного Суду щодо співвідношення понять «плата» і «ціна грошової вимоги», на підставі чого зроблено висновок про неприпустимість ототожнення вартості відступленої вимоги з винагородою фактора. Наголошено, що одним із важливих критеріїв правової кваліфікації договору факторингу є отримання фактором винагороди як плати за надання фінансових послуг, а не придбання права вимоги за зниженою ціною.Встановлено, що плата, про яку йдеться в законодавчих дефініціях договору факторингу, не може сприйматися як ціна вимоги, що відступається: вона є додатковим елементом договірної конструкції, покликаним відображати винагороду фактора за надання комплексу фінансових послуг, а не вартісну оцінку переданого права грошової вимоги. Проаналізовано питання можливого фідуціарного характеру договору факторингу; зазначено, що довіра між сторонами проявляється у професійному виконанні обов’язків, однак не є кваліфікуючою ознакою для віднесення договору до фідуціарних у традиційному розумінні. Узагальнено, що договір факторингу є двостороннім, оплатним, як реальним, так і консенсуальним, каузальним, ризиковим та частково фідуціарним правочином. Його конструкція поєднує в собі елементи різних цивільно-правових договорів і водночас зберігає власну специфіку як фінансового інструменту управління грошовими вимогами.