ФОРМА ПРАВОЧИНУ ЯК УМОВА ЙОГО ЧИННОСТІ У ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню законодавчого підходу до визначення форми правочину як однієї з загальних умов його чинності у цивільному праві України. Так, встановлено, що вітчизняний законодавчий підхід до вибору форми правочину, як і відповідні підходи європейських країн, ґрунтується на принципі свободи форми правочину, за яким суб’єкти цивільних правовідносин вільні вчиняти правочини у тій формі, яку вони обрали на власний розсуд, крім випадків, встановлених законом. Проте, на відміну від європейських правопорядків, які не містять спеціальних правил, присвячених вчиненню правочинів у письмовій формі, ст. 207 ЦК України закріплює цілу низку вимог, що визначають юридичну природу письмової форми правочинів та порядок її застосування. Наголошено на необхідності модернізації нормативних підходів до визначення форми правочинів, яка у процесі рекодифікації цивільного законодавства має враховувати технічні можливості сучасних засобів комунікації між суб’єктами приватноправових відносин. Проаналізовано виняткові випадки, коли дотримання письмової форми правочину кваліфікується як безпосередня умова його чинності (forma ad solemnitatem).Зокрема, встановлено, що дефект форми правочину, що спричиняє його недійсність, може мати місце у разі, коли: 1) відповідно до закону недотримання письмової форми правочину тягне за собою його нікчемність; 2) порушено вимогу щодо нотаріального посвідчення правочину. Висловлено думку про те, що зазначене не є проявом надмірного формалізму, а демонструє виваженість законодавця у частині регулювання правовідносин, які характеризуються підвищеним ризиком зловживань або порівняно значними правовими наслідками. Проаналізовано правові наслідки недотримання законодавчої вимоги щодо форми правочинів. Встановлено, що таке порушення має своїм наслідком його нікчемність, а не оспорюваність, то згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним у судовому порядку не вимагається, оскільки він вважається недійсним ipso jure, тобто в силу прямої вказівки закону. Визначено особливості нікчемності як правового наслідку недотримання вимоги щодо форми правочину.