КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП ЄДИНОГО ГРОМАДЯНСТВА: ПРАВОДОКТРИНАЛЬНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Анотація

Стаття присвячена теоретико-правовому аналізу питань щодо змісту й обсягу поняття «єдине громадянство», яке застосоване у статті 4 Конституції України, а також щодо наявності (відсутності) права громадянина України на набуття громадянства іншої держави й одночасне перебування у громадянстві (підданстві) однієї або кількох держав. Констатується, що праводоктринальна інтерпретація конституційного принципу єдиного громадянства в Україні є неоднозначною, а наукова думка щодо поняття «єдине громадянство» розбіжною. Тож офіційне тлумачення Конституційним Судом України статті 4 Конституції України в аспекті положення про те, що в Україні існує єдине громадянство, є давно назрілим і матиме велике юридичне значення. Зазначається, що сутнісну основу конституційного принципу єдиного громадянства в Україні становить передусім конституційна засада унітаризму. Тому за цим принципом виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України, не допускається існування регіонального, подвійного та множинного громадянства в Україні. Водночас Україна, хоч і не визнає правових наслідків множинного громадянства, але і не забороняє його. Підкреслюється, що громадянство не просто правовий взаємозв’язок людини і держави, а є невід’ємним правом людини, що його держава зобов’язана визнавати, поважати і забезпечувати. Право кожної особи на громадянство визнається першим із принципів громадянства Європейської конвенції про громадянство 1997 року. Робиться висновок, що громадянин України має право на набуття громадянства іншої держави й може водночас перебувати у громадянстві (підданстві) однієї або кількох держав, але доки стан множинного громадянства не буде припинено.