ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТА ПРАВОВОГО ТА КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ БУЛИ ВЧИНЕНІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Анотація

Статтю присвячено аналізу наукових підходів щодо визначення сутності кримінально- правової та криміналістичної характеристики правопорушень, які вчинялися на окупованих територіях України. Приділяється увага необхідності виокремлення таких наукових понять, як «кримінально-правова характеристика певного виду кримінального правопорушення», «кримінально-правова характеристика групи злочинів» та «криміналістична характеристика». Розглянуто проблему формування кримінально-правової характеристики як системи узагальнених даних про типові ознаки кримінальних правопорушень з урахуванням зв’язків між елементами. Підкреслено практичне значення зазначеної характеристики в організації розслідування правопорушень, які вчинялися на окупованих територіях України, у побудові методичних рекомендацій із досудового розслідування цієї групи кримінальних правопорушень. Воєнні дії на території України тривають із 2014 р. Зранку 24 лютого 2022 р. війська Російської Федерації розпочали повномасштабні бойові дії проти України. Президентом України та Верховною Радою України у попередні роки та безпосередньо після початку повномасштабного вторгнення було прийнято необхідні для громадян та діяльності органів державної влади законодавчі акти, зокрема Указ Президента України «Про загальну мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”», Закон України «Про затвердження Указу Президента України “Про загальну мобілізацію”», Закон України «Про основи національного спротиву», Закон України «Про запровадження воєнного стану в Україні», Закон України «Про правовий режим воєнного стану». Одним із проявів негативної тенденції в тимчасово захоплених терористичними угрупованнями та російськими військовими частинами населених пунктах України є значне зростання злочинності, зокрема особливо тяжких злочинів проти особистості, таких як умисні вбивства, грабежі, крадіжки, вимагання тощо. Кількість зареєстрованих в Україні за період бойових дій за останні 8 років убивств зросла майже втричі. Військовою прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження, проте огляд місця події не проводився, експертизи щодо потерпілих не проводилися, а місцезнаходження понад 600 осіб досі не встановлено. З лютого 2022 р. різко збільшилася кількість вчинення всіх категорій правопорушень. До деокупації території України частину правопорушень вважають латентними. Понад 2 300 осіб особового складу військових формувань перебувають у полоні бойовиків, військових Російської Федерації, про їхній стан правоохоронним органам України нічого не відомо. Комплексні дослідження внутрішніх процесів, що визначають розвиток основ побудови конкретних методик розслідування правопорушень, у вітчизняній кримінології не проводилися. Оскільки цей процес має природний характер, виникла об’єктивна потреба в розробленні методів вирішення завдань, що є типовими для всіх випадків розслідування. З огляду на комплекс сприйняття та фіксації виявлена інформація має бути сприйнята суб’єктом пошуку в таких напрямах: а) з’ясовується її потенційна чи реальна причетність до пізнавальної події; б) з’ясовується її характер і джерело набуття (люди як носії ідеальних та матеріальних слідів, предмети, документи); в) визначається форма її подання (словесна, буквено-цифрова, цифрова, графічна, магнітний запис, відеозапис тощо); г) декодується в необхідних випадках, тобто уточнюється, її зміст і значення, перекладається з однієї знакової системи на іншу з використанням спеціальних знань і технічних засобів. Отримана інформація повинна бути зафіксована для подальшого зберігання, аналізу та використання. В оперативно-розшуковій діяльності фіксація інформації здійснюється за допомогою процесуальних засобів в обов’язковому порядку та за допомогою технічних засобів за рішенням слідчого. Отже, фіксація інформації включає дії відповідного суб’єкта розслідування, спрямовані на процесуальне, техніко-криміналістичне чи оперативне закріплення та засвідчення отриманої інформації (в окремих випадках разом із її носієм) у встановленому законом і підзаконними актами порядку з метою подальшого дослідження, збереження та використання.