ІНСТИТУТ ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВА ВИМОГИ (ЦЕСІЇ) У СФЕРІ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
DOI:
https://doi.org/10.51989/NUL.2021.1.3Ключові слова:
приватноправові відносини, відступлення права вимоги, цесія, правочин, кредитор, договірАнотація
Актуальність дослідження інституту відступлення права вимоги (цесії) у сфері договірного регулювання приватноправових відносин обумовлена тим, що перехід прав кредитора до третіх осіб у цивільному праві являє собою складне правове явище, сутність якого полягає в повній чи частковій заміні кредитора в зобов’язанні третіми особами – правонаступниками кредитора, особами, до яких перейшли права кредитора, особами, які набули на платній чи безоплатній основі права кредитора за правочином та ін. У статті досліджується інститут відступлення права вимоги (цесії) у сфері договірного регулювання приватноправових відносин в Україні. Зазначено, що інститут відступлення права вимоги (цесії) у сучасному його розумінні зародився в імператорський період Давньо- го Риму. Римське приватне право розглядало відступлення права вимоги (цесію) як договір- ну передачу прав вимоги кредитора. Доведено, що правові позиції стосовно правової природи відступлення права вимоги мож- на поділити на три основні групи. До першої необхідно віднести позиції авторів, що розгля- дають відступлення права вимоги як спеціальний самостійний правочин, договір suigeneris (Н. І. Коваленко). Друга група авторів розглядає відступлення права вимоги як акт пере- дачі права, заснований, як правило, на договорі (Д.І. Мейєр, Г.Ф. Шершеневич, М.М. Агар- ков та ін.). І, нарешті, третя група вчених розглядає відступлення права вимоги як право- вий результат правочину (договору) про передачу прав (Б. Б. Черепахін, М. І. Брагінський, І. B. Спасибo-Фатєєва). Аргументовано, що відступлення права вимоги (цесія) за своєю природою є безпосеред- нім правовим результатом правочину про передачу вимоги. Норми про відступлення права вимоги мають пріоритет перед нормами про договір, на підставі якого передаються права (норми про купівлю-продаж, дарування та ін.). Обґрунтовано висновок про можливість використання відступлення права вимоги як спо- собу забезпечення виконання зобов’язання при дотриманні наступних умов: по перше, таке відступлення права повинне носити акцесорний щодо основного зобов’язання характер; по друге, відступлення права вимоги має стимулювати боржника (цедента) до належного виконання основного зобов’язання; по-третє, відступлене право вимоги повинне становити цінність для кредитора.
Посилання
Трепицын И.Н. Гражданское право губерний Царства Польского и русское в связи с проектом гражданского уложения: Общая часть обязательственного права. Варшава, 1914. 359 с.
Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. Москва: СПАРК, 1995. 556 с.
Мейер Д.И. Русское гражданское право: в 2 ч. Москва : Статут, 1997. Ч. 2. 290 с.
Победоносцев К.П. Курс гражданского права: Ч. 3.: Договоры и обязательства. Санкт-Петербург, 1880. 622 с.
Гражданское и торговое право капиталистических стран. / кол. авт. Москва: Гос. изд. юрид. лит., 1949. 192 с.
Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. Москва: Гос. изд. юрид. лит., 1950. 416 с.
Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. Москва : Госюриздат, 1962. 162 с.
Советское гражданское право. Под ред. проф О.А. Красавчикова. Т. 1. Москва : Высшая школа, 1972. 544 с.
Советское гражданское право. / Отв. ред. проф В.П. Грибанов и проф. С.М. Корнеев. Москва: Юрид. лит., 1979. Т. 1. 552 с.
Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Книга первая: Общие положения. Москва : Статут, 1999. 848 с.
Белов В. А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. Москва: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 2000. 266 с.
Спасибо-Фатеева И.B. Правовая природа цессии. Предпринимательство, хозяйство и право. 1998. № 11. C. 13-18.
Новохатська Я. В. Заміна сторін у зобов’язанні. Проблеми законності. 2011. № 115. С. 29-39.
Шимон С. Законодавчі та договірні обмеження щодо відступлення права вимоги. Підприємництво, господарство і право. 2012. №. 7. С. 3-6.
Шимон С. І. Теорія майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин: монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2014. 664 с.
Пушай В. І. Теоретико-прикладні проблеми сингулярного та процесуального правонаступництва. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна № 1062. Серія «ПРАВО». 2013. Вип. № 14. С. 105-109.
Жолобецька М. Б., Полєнніков М. О. Особливості досліджень питань щодо документального підтвердження заборгованості по кредитним суперечкам, у разі відступлення, переуступки прав вимоги. Криміналістика і судова експертиза. 2019. №. 64. С. 720-738.
Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. Москва, 1999. Т. 1. 765 с.
Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Книга вторая: Договоры о передаче имущества. Москва : Статут. 2004. 800 с.
Комаров А.С. Финансирование под уступку денежного требования (гл.43): Гражданский кодекс России: Часть вторая: Договоры и другие обязательства (текст проекта, комментарии, проблемы). Москва: Международный центр финансово-экономического развития, 1995. 382 с.
Гражданское право: Часть 2: Обязательственное право / Под ред. В.В. Залесского. Москва: МТК «Восточный экспресс», 1998. 704 с.
Новоселова Л.А. Финансирование под уступку денежного требования. Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. 2000. № 11. С. 83-94.
Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності : Навч. посібник. Київ: Юрінком Інтер, 1999. 560 с.
Гражданское право: в 2 т. : Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. Москва: Издательство БЕК, 2000. Т. II. Полутом 2. 544 с.
