ОСОБЛИВОСТІ ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ В ПОРЯДКУ НАДАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ТА ЇХ ОЦІНКА

Анотація

У статті досліджено особливості збирання доказів у порядку надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні та питання, пов’язані з їх подальшою оцінкою.Проаналізовано нормативно-правову базу України, що регулює механізми міжнародного співробітництва у сфері кримінального процесу, зокрема положення Кримінального процесуального кодексу України, відомчих актів та міжнародних договорів. Окрему увагу приділено процесуальним гарантіям допустимості доказів, отриманих у результаті виконання міжнародних запитів, а також дотриманню встановлених процедур як умові їх належного використання у судовому провадженні. Висвітлено особливості діяльності спільних слідчих груп як самостійного інституту міжнародного співробітництва, що забезпечує безпосереднє збирання доказів у справах, де порушуються інтереси кількох держав. Зазначено, що чинне законодавство України лише частково регламентує порядок створення та діяльності таких груп, що зумовлює необхідність подальшого законодавчого вдосконалення, зокрема у контексті законопроєкту № 7330 та відповідного Висновку Ради Європи щодо нього.Здійснено порівняльний аналіз підходів Європейського Союзу, відображених у Директиві 2014/41/ ЄС про Європейський наказ на проведення розслідування, яка ґрунтується на принципі взаємного визнання доказів і взаємної довіри між державами. Обґрунтовано доцільність імплементації аналогічного підходу в національне кримінальне процесуальне законодавство та в угоди про створення спільних слідчих груп. Зроблено висновок, що забезпечення чіткого процесуального регулювання порядку збору, фіксації та оцінки доказів у межах міжнародного співробітництва є передумовою ефективного досудового розслідування та підвищення довіри до результатів кримінального провадження як на національному, так і на міжнародному рівнях.