ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ТА ПРАВОВОЇ РЕҐЛАМЕНТАЦІЇ ПРАВА НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ В УКРАЇНІ

Анотація

Попри безспірне визнання як соціальної цінності закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «права на справедливий суд», аналіз законодавства України свідчить про те, що його правова реґламентація потребує вдосконалення.Не випадково окремі її аспекти стали предметом розгляду Конституційного Суду України.А оскільки є очевидним, що наукової уваги потребують й інші аспекти цієї проблеми, то з метою сприяння в розв’язанні цих завдань і вироблення пропозицій, спрямованих на узгодження їх із європейськими стандартами, і було проведене це дослідження.Метою статті є проведення аналізу проблемних аспектів конституційного визначення, правового регулювання та процесуальних механізмів реалізації права на судовий захист в Україні та внесення пропозицій щодо узгодження їх із європейськими стандартами.За результатами дослідження наводяться аргументи стосовно того, що: 1) правова нечіткість законодавчих положень, якими обґрунтовується наявність конституційного права громадян України на судовий захист, дає підстави для висновку про те, що Конституцією України таке право не передбачено, а тому юридично леґітимною підставою для його визнання та дотримання є ратифікована Конвенція України про захист прав людини і основоположних свобод; 2) у ньому не декларується ні «право на справедливий суд», ні право на судовий захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та інтересів держави як учасників правовідносин; 3) конституційні засади судочинства не зорієнтовані на захист цих прав; 4) не відповідає істинному, узгодженому з європейськими уявленнями про нього та конституційному визначенню принципу верховенства права; 5) конституційного визначення та відповідного закріплення потребує також принцип безумовного виконання як конституційних обов’язків людини і громадянина, так і обов’язків, що випливають із практики правовідносин, кожним із їх учасників; 6) системний підхід до вирішення зазначених проблем зумовлює необхідність їх дослідження та відповідного коригування як нормативного визначення та закріплення, так і механізмів реалізації правовідносин на практиці та на галузевому рівні; 7) акцентується увага на тому, що запровадження міжнародних стандартів правового регулювання прав і свобод є одним з основних засобів їх забезпечення.