АСТРЕНТ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВІ

Анотація

У цій статті піддано аналізові правову природу астренту, порівняно інститут астренту із суміжними правовими інститутами, досліджено доцільність його застосування в різних категоріях спорів, а також надано оцінку ефективності та нагальності впровадження цього інституту в Україні. Інститут астренту, який підтвердив свою дієвість в багатьох країнах, є саме таким ефективним засобом стимулювання до виконання судових рішень, тому невідкладним є його впровадження в українське цивільне право. У виборі прийнятної для правової системи України моделі інституту астрента потрібно передбачити можливість стягнення сум астрента передусім на користь стягувача із застосуванням його винятково до виконання негрошових зобов’язань. Правовий інструмент, сконструйований у ЦПК України (ч. 10 ст. 265) та ГПК України (ч. 10 ст. 238), не є астрентом, а має іншу правову природу. На відміну від загального правила, коли судове рішення може містити висновок про стягнення сум станом на момент його постановлення, згаданий правовий інструмент дає можливість судові сформулювати свої владні вказівки на майбутнє – після його постановлення, тобто має не ретроспективний, проспективний характер. Така неустойка не є публічно-правовим інститутом або процесуальним штрафом суду, а є винятково поширенням існуючих між сторонами спору відносин судом на майбутнє у тому разі, якщо боржник і надали допускатиме прострочення. Основна мета цього субінституту полягає у процесуальній економії, зменшенні вірогідності повторного звернення цього самого позивача до того ж відповідача до суду з приводу невиконання останнім того самого грошового зобов’язання. Функція стимулювання боржника до виконання власного грошового зобов’язання є похідною від основної мети – процесуальної економії, таке завдання досягається побіжно.