МЕДІАЦІЯ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

У статті проаналізовано досвід окремих європейських країн у сфері запровадження та практичного застосування процедури медіації, зокрема, Італії, Німеччини, Польщі, Словенії та інших, та закцентовано на трактуванні та дотриманні ними принципу добровільності при проведенні так званої обов’язкової медіації. Зазначено, що принцип добровільності разом із конфіденційністю, рівністю, неупередженістю та нейтральністю є одним з основних принципів, на яких базується класична модель медіації, який відрізняє її від інших методів вирішення спорів, зокрема судового процесу. Звернуто увагу, що одним із базових документів Європейського Союзу, який визначає та закріплює основні принципи та стандарти медіації, є Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року, якою, за умови дотримання права на доступ до суду, країни-члени не обмежуються у запровадженні в національне законодавство обов’язкової медіації із системою стимулів чи санкцій. Також зауважено, що з точки зору європейського законодавства, добровільна природа медіації полягає не у свободі сторін вирішувати, удаватися до неї чи ні, а у свободі керувати цим процесом, організовувати його та виходити з процесу медіації в будь-який момент. Автор погоджується з думкою, що запровадження в Україні в сучасних умовах обов’язкової медіації перед поданням справи до суду може бути передчасним та має ризики негативно вплинути на розвиток медіації через несприйняття такого механізму, відсутність традицій урегулювання спорів, низьку поінформованість громадськості про переваги медіації, недостатню кількість професійних та досвідчених медіаторів, ототожнення обов’язкової медіації з бюрократичною формальністю. Ураховуючи досвід окремих європейських країн та зауважень науковців, запропоновано перед початком судового розгляду для певної категорії цивільних справ запровадити попередню ознайомчу зустріч із медіатором із метою визначити медіабельність спору та з’ясувати готовність сторін узяти участь у медіації. Крім того, на думку автора, позитивно вплинути на розвиток вітчизняної медіації може не вказівка в законі про обов’язковість медіації, а сукупність стимулів, інформаційна системна робота у сфері надання медіаційних послуг та позитивні практичні приклади медіаційних угод.