ПРИНЦИПИ ПРАВА: НЕОБХІДНІСТЬ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ

Анотація

Актуальність статті зумовлюється необхідністю переосмислення фундаментальної кате- горії права – принципів права, які ще і нині сприймаються як декларації, як основоположні засади, що не здійснюють безпосереднє регулювання суспільних відносин та яким не влас- тива нормативність. Імплементація західних правничих концептів, положень природного розуміння права посилюють актуальність дослідження та є факторами необхідності зміни парадигми розуміння принципів права. Метою дослідження є акцентування уваги вітчизняних учених у галузі права на необхід- ність переосмислення такого явища, як принципи права, та визначення тих ознак, що відо- бражають сутнісний зміст цього явища. Відзначається, що в межах природничої школи права принципам права не може відво- дитися факультативна роль у регулюванні суспільних відносин; принципи права є однією із форм права. Обґрунтовується, що алогічно визначати принципи права як основоположні засади, що визначають зміст і спрямованість системи права, і при цьому ставити їх у залеж- ність від приписів нормативно-правових актів та не наділяти регулятивними функціями, не наділяти їх нормативністю. Наголошується на тому, що Європейський суд із прав людини неодноразово наголошу- вав у своїх рішеннях (у тому числі і рішеннях за скаргами проти України), що коли закон не відповідає «якості закону», не відповідає верховенству права, то Європейський суд із прав людини не розглядає обмеження людських прав як таке, що було здійснено відповідно до закону. Тому фактично закон не набуває нормативності, залишається лише приписом, що не регулює суспільні відносини, що вказує на безпосередню дію принципу верховенства права. Аргументується, що саме принципом права мають керуватися суб’єкти правозастосуван- ня, особливо у разі контрадикції між принципами права та юридичними нормами. Відзначається, що зв'язок принципів права із правопорядком у суспільстві можна просте- жити через зв'язок права із суспільними відносинами, що чітко відображено у соціологічно- му та історичному підходах до розуміння права. Резюмується, що є необхідність переосмислення розуміння спеціалізованих норм права у контексті виокремлення як окремого їх різновиду норм-принципів, особливо в умовах, коли правнича наука розмежовує принципи права та норми права.