УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ВСТАНОВЛЕННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анотація

Виконання рішення суду, яке набуло законної сили, є одним із ключових аспектів здійснення правосуддя. Завдяки цьому Верховною Радою України був прийнятий Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яким був запроваджений інститут приватних виконавців. До того ж, відповідні зміни були й внесені до Закону України «Про виконавче провадження». Однак пунктом 2 частини 2 статті 5 даного закону встановлено обмеження виконання приватними виконавцями рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету. Завдяки цьому в Кодексі адміністративного судочинства України, на відміну від Цивільного та Господарського процесуальних кодексів України, встановлена більш широка форма судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, відповідно до статті 383 цього кодексу. При ґрунтовному дослідженні положень Кодексу адміністративного судочинства України автор виявив законодавчу прогалину, що положеннями даного кодифікованого нормативно-правового акта не передбачено апеляційне оскарження відмови у задоволенні заяви про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, прийнятого на виконання рішення адміністративного суду. На переконання автора, дана законодавча прогалина суперечить Конституції України, оскільки положення найвищого за юридичною ієрархією нормативно-правового акта не передбачають виключень щодо апеляційного перегляду справи, оскільки «ще з часів Давнього Риму перевірку судових рішень судом вищестоящої судової інстанції вважали гарантією правильного розгляду та вирішення справи» [1]. У зв’язку із вищевказаним автор пропонує внести зміни до частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом її доповнення положенням щодо подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку цієї статті.