РОЛЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД У СТАНОВЛЕННІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД: ПРОБЛЕМИ ІНКОРПОРАЦІЇ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.51989/NUL.2021.6.10

Ключові слова:

справедливість, справедливий суд, конституція, конвенція, міжнародний договір, інкорпорація, судовий розгляд, конституційне право, правосуддя

Анотація

У статті досліджено проблеми інкорпорації Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних документів у конституційні реалії становлення права на справедливий суд у державах Європи, зокрема в Україні. Зазначено, що проблема співвідношення національного і міжнародного права в регулюванні справедливості судового розгляду є лише частиною більш загальної проблеми співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права, тому її дослідження вимагає належного врахування наукових уявлень фундаментального характеру. З аналізу конституцій держав Європи зроблено висновок, що їхні положення не суперечать нормам про справедливий судовий розгляд, що містяться в ст. 14 Міжнародного пакту і ст. 5, 6 ЄКПЛ. Визначено, що міжнародне і конституційне внутрішньодержавне регулювання права на справедливий суд є фактом ратифікації цих документів державами, тобто очевидних суперечностей між конституціями держав і нормами зазначених договорів немає, у співвідношенні ж інших норм національного права і міжнародних договорів все не так ясно, бо більшість конституцій не займається договорами з точки зору визначення їх місця щодо внутрішніх норм. Наголошено: якщо в законодавстві немає спеціальних приписів щодо співвідношення міжнародного договору із законами, то в межах тлумачення визнається його пріоритет щодо останніх як «lex specialis», оскільки такий договір регулює ті чи інші відносини, в яких держави самим актом узгодження домовилися про спеціальне регулювання. Зазначено, що є два варіанти вирішення питання співвідношення норм договорів із нормами законів. Перший варіант представлений ситуаціями, коли міжнародний договір володіє більшою юридичною силою, ніж закон. За такого варіанта конституції закріплюють, що норми договорів не можуть бути змінені або скасовані законом. Другий варіант вирішення питання співвідношення договору і закону – наділення міжнародного договору силою, яка є рівною силі закону. Зазначено, що суперечності між міжнародними і конституційними документами бути не повинно, тим більше Конституція України розроблялася в кращих правових традиціях, що передбачає гнучкість її інтерпретації. До таких знань належать і міжнародні юридичні стандарти, які Україна визнала для себе обов’язковими. Обґрунтовано, що повністю виключити появу таких розбіжностей не можна, оскільки, як показує судова практика іноземних держав, суперечки про конституційність міжнародних угод виникають порівняно часто. Констатовано, що на відміну від конституцій європейських держав, зокрема Нідерландів, Конституція України, не містить процедури усунення розбалансованості міжнародного і національного законодавства. Таким чином, зроблено висновок, що в Україні жодне правило міжнародного договору не може бути реалізовано у внутрішньонаціональних відносинах, якщо воно не узгоджується з державними конституційними законами і, власне, з Конституцією України.

Посилання

Волошин Ю.О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: проблеми теорії і практики : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.02. Маріуп. держ. гуманіт. ун-т. Маріуполь, 2010. 513 с.

Головатий С. Конституція України 1996 р. в системі європейського конституціоналізму. Право України. 1997. № 8. С. 6.

Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. Київ : АртЕк, 1997. 624 с.

Дір І.Ю. Захист громадянських прав людини в Україні у рамках Ради Європи : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право: муніципальне право». Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2010. 242 с.

Загальна декларація прав людини; ООН; Декларація, Міжнародний документ. Голос України від 10.12.2008 р. № 236.

Ковлер А.И. Соотношение европейского конвенционного и национального конституционного права обострение проблемы (причины и следствия). Российский ежегодник Европейской конвенции по правам человека. 2015. № 1. С. 38. URL: http://narodirossii.ru/?p=9783 (дата звернення: 11.11.2020 р.).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : міжнар. док. від 04.11.1950. Рада Європи. Урядовий кур’єр. 2010. 17 листоп. № 215.

Конституція України : Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Максимов С. Конституційний принцип справедливості судового розгляду: загальне та особливе. Вісник Академії правових наук України. 2009. № 3. С. 127–134.

Матузов Н. Коллизия в праве: причины, виды и способы разрешения. Правоведение. 2000. № 5. С. 225–244.

Медвідь А.Б. Загальна характеристика змін внесених Протоколами № 6 та № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Науково-практичний юридичний журнал «Вісник вищої кваліфікаційної комісії суддів України». 2016 р. № 3. С. 45–50.

Мелякова Ю. Правотворчість у прецедентному і континентальному праві: герменевтичний аналіз. Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2012. № 2 (12). С. 126–143.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (дата звернення: 11.11.2020 р.).

Пархоменко Н. Джерела права: проблеми теорії та методології: монографія. Київ : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. 336 с.

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 року. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260.

Про забезпечення права на справедливий суд : Закон України. Відомості Верховної Ради України, 2015, № 18, № 19–20, ст. 132.

Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 липня 1997 р. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 40. Ст. 263.

Про міжнародні договори України : Закон України від 29 червня 2004 р. № 1906-IV. Відомості Верховної Ради України, 2004, № 50, ст. 540.

Рабінович П. Основні права людини: поняття, класифікація, тенденції. Укр. часопис прав людини. 1995. № 1. С. 19–27.

Савчин М. Конституціоналізм і природа конституції : монографія. Ужгород : Поліграфцентр «Ліра», 2009. 372 с.

Современные конституции. Сборник действующих конституционных актов. Санкт-Петербург : Изд. Юрид. книж. склада «Право», 2005. С. 652.

Сердюк І. Методологічний аналіз інтерпретацій поняття «тлумачення норм права». Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2014. № 3. С. 41–42.

Совесть Европы: 50 лет Европейскому Суду по правам человека. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Anni_Book_Chapter15_RUS.pdf (дата звернення: 09.11.2020 р.).

L. Wildhaber, A constitutional future for the European Court of Human Rights. Human Rights Law Journal. Vol. 23, No. 5–7, 2002. p. 164.

Macdonald R., Matscher F., Petzold H. The European System of the Protection of Human Rights. Martinus Nijhoff Publishers, 2013. P. 59–60.

Weissbrodt, D. S., & Newman, F. International Human Rights: Law, Policy, and Process. (1st Edition ed.) Anderson Publishing. 2020. 320 p.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-12-27

Номер

Розділ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА