ПЕРЕХІД ПРАВ КРЕДИТОРА ДО ТРЕТІХ ОСІБ ЯК ЗМІНА ОСІБ У ЗОБОВ’ЯЗАННІ: ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

Анотація

У статті досліджуються загальні питання переходу прав кредитора до третіх осіб як зміни осіб у зобов’язанні. Зазначено, що у юридичній літературі, присвяченій дослідженню питань зобов’язального права, значна увага приділяється інституту зміни зобов’язань. Наголошено, що в цивільному праві є багато тлумачень поняття «зміна осіб в зобов’язанні», однак біль- шість дослідників займають єдину позицію щодо поняття інституту зміни зобов’язань, визна- чаючи його як зміну їх окремих елементів. Наведена класифікація випадків зміни зобов’язань, запропонована Е. Годеме, який виді- ляє три види зміни зобов’язань: зміни, що належать до сили зобов’язання; зміни, що нале- жать до предмета чи до змісту зобов’язання; зміни, що належать до активного чи пасивного суб’єктів зобов’язання. Зазначено, що оскільки до суб’єктного складу зобов’язання входять активний суб’єкт (кредитор) та пасивний суб’єкт (боржник), зобов’язання може зазнавати змін як з боку кре- дитора, так і з боку боржника. Іншими словами, первісні кредитор і/чи боржник можуть під час дії зобов’язання з тих чи інших причин вийти з цього зобов’язання, замінивши себе іншою особою. Така заміна, що відбувається з боку як кредитора, так і боржника, в юридич- ній літературі одержала назву зміни осіб у зобов’язанні. Враховуючи предмет дослідження, основну увагу приділено договірним способам заміни сторони у зобов’язанні, а саме договірному переходу прав кредитора та переведенню боргу. Досліджено правову регламентацію взаємин осіб, що беруть участь у переході прав вимо- ги первісного кредитора до нового кредитора. Зокрема, надається характеристика взаємо- відносинам первісного кредитора і боржника, взаємовідносинам між первісним і новим кре- диторами та взаємовідносинам між новим кредитором і боржником. Дослідження дозволило дійти висновку, що законодавець, дозволяючи перехід прав кре- дитора до третіх осіб, прагне зберегти стабільність первісного зобов’язання, а також, щоб уникнути зловживань з боку кредиторів, за допомогою імперативних норм надає правовий захист боржнику – найбільш слабкому суб’єкту з погляду правових можливостей впливу на процес переходу зобов’язальних прав вимоги до нього.