ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ФОРМАЛЬНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ТРИВАЛОСТІ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Анотація

Статтю присвячено аналізу правої природи процесуальних строків у кримінальному провадженні з акцентом на проблематику формального визначення тривалості досудового розслідування. У роботі схарактеризовано функціональне значення строків, їх бінарні властивості, які одночасно є гарантіями дотримання прав і свобод особи, а також відіграють визначну роль у забезпеченні ефективності кримінального судочинства, темпоральну регламентацію його стадій та є важливим інструментом виконання завдань кримінального провадження.З’ясовано, що чинний кримінальний процесуальний закон містить низку суперечностей і прогалин правового регулювання процесуальних строків тривалості досудового розслідування, зокрема кримінальних проваджень, у яких не встановлено особу, що вчинила кримінальне правопорушення. Зокрема, встановлено, що ст. 219 КПК України, яка регламентує строки досудового розслідування, не регулює строками кримінальні провадження, у яких не повідомлено про підозру. Натомість такі строки мають казуїстичний характер, для їх визначення слід звертатися до інших норм кримінального процесуального закону, які внормовують підстави для закриття кримінального провадження. З огляду на це, проаналізовано співвідношення імперативної конструкції п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України з практикою Верховного Суду, відповідно до якої при вирішенні питання про закриття кримінального провадження, у якому не повідомлено про підозру у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної, не звільняє суддю від обов’язку перевірити повноту, об’єктивність та неупередженість досудового розслідування. Установлено, що практика Верховного Суду сприяє дотриманню права потерпілого на справедливу реакцію держави на вчинене відносно нього кримінальне правопорушення у вигляді належного та ефективного досудового розслідування його справи.Запропоновано шляхи вдосконалення законодавства для завершеності правового регулювання строками стадії досудового розслідування. Оцінено досвід упровадження формально визначених строків «фактових» кримінальних проваджень, підтримано його справедливу критику.