СЕРВІТУТИ ТА УЗУФРУКТ У РИМСЬКОМУ ПРАВІ

Анотація

У римському приватному праві, крім абсолютних (право власності) й обмежених прав (право володіння) відносно окремим вважалось і право на чужі речі. У такому випадку розу- міються речі на особливому титулі, які належали як їх власникам, так і особам, які не мали таких широких повноважень. У зв’язку із цим змістом права на чужі речі охоплювались: сервітути, емфітевзис, суперфіцій, узуфрукт. У Давньому Римі поява й розвиток сервітутів була зумовлена становленням та оформлен- ням інституту приватної власності, насамперед нерухомого майна. Існували, наприклад, земельні ділянки, які не мали доступу до води для поливу сільськогосподарських культур, що набиралась із річки, колодязі загального користування. Були й земельні ділянки, що не мали виходу до пасовища на полі. Тому власник ділянки міг скористуватися водою з коло- дязя загального користування, що знаходився на ділянці сусіда; власник ділянки, який не мав виходу на річку, міг програти худобу, використовуючи дорогу, що проходила через земельну ділянку сусіда тощо. Таким чином, де-факто виникали, а потім де-юре оформлю- валися сервітути, які означали право користування чужою річчю або для створення певних вигід під час використання майна, або для забезпечення благ певних осіб. Поняття “servitus” (від лат. “servire” – служити) означало слугування об’єктів нерухомості не тільки їх власникам, а й користування такими об’єктами для господарських потреб на користь власників сусідніх об’єктів нерухомості. Узуфрукт (лат. “ususfructus”; від “usus” – використання + “fructus” – дохід) – право користування чужим майном із правом присвоєння доходів від нього, але з умовою збе- реження його цілісності, цінності й господарського призначення. Предметом узуфрукту могли бути речі, вживання яких можливо без явного зносу, наприклад, земельні ділянки, тягові тварини. Гроші не могли бути предметом узуфрукту. На початку узуфрукту узуф- руктуарій складав опис майна й завіряв поручителя в тому, що він буде користуватися майном як добросовісний хазяїн. Продаж власником речі не надавала значного впливу на права узуфруктуарія. Сервітути й узуфрукт у римському класичному праві були досить розповсюдженими, а також слугували ефективними юридичними інструментами речового права. Вони забез- печували різні господарські й особисті інтереси суб’єктів римського права.