ПРАВОТВОРЧІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО ПРАВА

Анотація

У статті досліджуються проблеми правотворчості як феномену соціального права крізь призму філософських і соціальних аспектів, а також методології формування права як феномену. Доводиться, що саме завдяки розвитку науки й освіти розвивається правотворчість як процес, як інструмент. Також автором аналізуються законодавчі акти та проєкти законодавчих актів, які дали змогу відстежити залежність формування правотворчої діяльності завдяки розвитку освітнього та наукового права як складника соціального права.За результатами дослідження автор доходить висновку, що в арсеналі освітньо-наукового потенціалу з’являється, модифікується (еволюціонує) правотворчість, яка, урешті-решт, постає як сфера інтелектуального продукту соціального права, що сформована завдяки освітньому та науковому соціальному капіталу людини. Автор доводить, що правотворчість у діалектичному значені є саме феноменом соціального права, а не права адміністративного, службового, трудового чи то цивільного через те, що засновується на інститутах та інструментах, що впроваджують і сприяють набуттю за фактом творчих здібностей і культури людини, спонукають до творення права як соціального феномену. Соціальний складник лежить у правотворчості наскрізно, як основа та спроможність до здібностей продукувати, утворювати право завдяки професійній правничій компетентності та здібностям. Здатність людини створювати право, генерувати його залежить від соціального капіталу та соціальних спроможностей творчого працівника-правника як суб’єкта правотворчості.Соціальне право як галузь права настільки спроможна в методологічному сенсі забезпечити правотворчість як процес, наскільки воно є розвиненим інституційно, методологічно.Навіть більше, автор доводить, що стан соціального права залежить саме від людського ресурсу, освітньо-наукового капіталу, культури науки й освіти, у цьому і визначається, на його думку, феномен правотворчості в соціальному праві.