ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ДЕРЖАВОЮ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ АКТАМИ ТА ДІЯМИ, ЩО ВИЗНАНІ НЕКОНСТИТУЦІЙНИМИ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АКСПЕКТ

Анотація

У статті з урахуванням здобутків наук конституційного та цивільного права досліджуються актуальні проблеми відшкодування державою шкоди, завданої актами і діями, що визнані Конституційним Судом України неконституційними. Необхідність постановки даної проблеми зумовлена тим, що відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовуватися державою у встановленому законом порядку. В результаті цього в теорії та практиці відсутній єдиний підхід щодо можливості застосування до правовідносин, які виникають із приводу відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами і діями, відповідних положень ЦК України, що визначають відповідно до вимог ст. 56 Основного Закону України правові засади відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. В статті надана науково-критична оцінка тверджень про неможливість поширення відповідних положень ЦК України на відносини, що виникають у зв’язку з відшкодуванням шкоди, завданої неконституційними актами і діями. Обґрунтовано висновок, що положення ч. 3 ст. 152 Конституції, відповідно до якого шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, має відшкодовуватися державою «у встановленому законом порядку», слід розуміти як застереження про те, що такі питання мають вирішуватися виключно на законодавчому, а не на підзаконному рівні. На даний час таким законом є ЦК України, положення якого повинні поширюватися також і на випадки відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, що не виключає можливості визначення певних особливостей відшкодування такої шкоди. Проте такі особливості повинні визначатися шляхом внесення відповідних змін до ЦК України та інших законодавчих актів, а не шляхом прийняття окремого спеціального закону. При цьому встановлення таких особливостей має базуватися на загальних засадах цивільного законодавства.