ВИТОКИ ТА ПРОЦЕС ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИСУДОВОЇ МЕДІАЦІЇ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ НА ПРИКЛАДІ АНГЛІЇ ТА УЕЛЬСУ
DOI:
https://doi.org/10.51989/NUL.2023.6.8Ключові слова:
конфлікт, спір, досудове врегулювання спорів, медіація, процедура медіації, присудова медіація, медіаторАнотація
У статті здійснено всебічний аналіз досвіду впровадження інституту присудової медіації в правову систему Англії та Уельсу (як єдиної юрисдикції у складі Великої Британії), розглянуто труднощі та перепони, що виникали на цьому шляху, досліджено способи їх подолання на практиці та проаналізовано плани розвитку в напрямі гармонізації медіаційної процедури з процесуальним законодавством з урахуванням інтересів усіх сторін процесу. Підкреслено важливість прийняття комплексної стратегії на державному рівні для заохочення судів давати рекомендації щодо застосування медіації, створювати позитивний імідж результативності цього інституту, паралельно підвищувати обізнаність про сам процес медіації серед спеціалістів різних юридичних професій та суспільства загалом. Зазначено також важливість розробки та впровадження механізмів, котрі допоможуть поглиблювати вміння та навички, удосконалювати практичний досвід медіатора для якості його роботи шляхом: організації навчання, проведення акредитацій та здійснення контролю. Узагальнено, що для якісної та ефективної системи медіації необхідно залучення ресурсів як з державного, так і з приватного сектору. Наведено приклад, як важливо Уряду країни, що зацікавлена в розвитку присудової медіації, бути готовим до виділення частини видатків судової системи на адміністрування примусового врегулювання спорів за рішенням суду, але важливо при цьому зацікавити і приватний сектор до активної участі. Також розглянуто механізми, котрі на сьогодні допомагають медіації активно розвиватись у Великобританії завдяки досягненню певного балансу між заохоченням сторін до її застосування та відсутністю будь-якого примусу. Доведено, що успіх та результативність медіації насамперед залежить від готовності всіх сторін співпрацювати та йти на компроміс.
Посилання
Shirley Shipman et al. Brown & Marriott’s ADR Principles and Practice. 4th edn. London : Sweet & Maxwell.
Заварза Т.В. Порівняльний цивільний процес : навчально-методичний посібник / Т.В. Заварза, С.М. Бервено, Л.В. Новікова, К.М. Тоцька. Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2018. 156 с.
Allen T. Mediation law and civil practice. Bloomsbury Professional. 2019. 416 р.
The Relationship between Formal and Informal Justice: the Courts and Alternative Dispute Resolution Report of the European Law Institute and of the European Network of Councils for the Judiciary. 2018. URL: https://www.europeanlawinstitute.eu/fileadmin/user_upload/p_eli/Publications/ADR_Statement.pdf> (дата звернення: 18.12.2023).
Malacka M. Multi-Door Courthouse Established through the European Mediation Directive? 2016. 16(1) ICLR. Pp. 127–142. DOI: https://doi.org/10.1515/iclr-2016-0009.
Koo A. The role of the English courts in alternative dispute resolution. 2018. 38(4). Legal Studies. 680. DOI: 10.1017/lst.2018.13.
Dorothy J. Della Noce. Communicating Quality Assurance: A Case Study of Mediator Profiles on a Court Roster. URL: https://commons.und.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1339&context=ndlr (дата звернення: 19.01.2024).
Dorothy J. Della Noce. Mediation Theory and Policy: The Legacy of the Pound Conference, 17 OHIO ST. J. ON DISP. RES. 545, 552–58.
Menkel-Meadow C.J. “What is an appropriate measure of litigation? Quantification, qualification and differentiation of dispute resolution”. Oñati Socio-Legal Series, 2021. 11(2), pp. 321–354. URL: https://opo.iisj.net/index.php/osls/article/view/1163 (дата звернення: 19.01.2024).