ОБМЕЖЕННЯ ЮРИСДИКЦІЙНОГО ІМУНІТЕТУ РФ ЩОДО ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ФІЗИЧНИМ ТА ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ В УКРАЇНІ, УНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ

Анотація

У статті проведено аналіз переваг та недоліків застосування концепцій абсолютного та обмеженого юрисдикційного імунітетів держави в рамках публічних та приватних відносин. Дослідження вказаних різновидів державних імунітетів здійснене у контексті обґрунтування обмеження юрисдикційного імунітету РФ щодо шкоди, завданої фізичним та юридичним особам в Україні внаслідок збройної агресії. Увага акцентована на тому, що держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов’язаних із завданням шкоди здоров’ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Обстоюється думка, що сучасні реалії міжнародного публічного та приватного життя свідчать про тенденції до чіткого обмеження застосування концепції абсолютного імунітету держави виключно межами публічних представницьких відносин (призначенням дипломатичних делегацій, відкриттям консульств тощо). Крім того, доведено, що в рамках комерційних (торговельних) та деліктних майнових відносин (завдання шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, а також майну фізичних та юридичних осіб) держава не може використовувати концепцію абсолютного імунітету. Наголошено, що в контексті збройної агресії РФ проти України та завдання шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, а також майну фізичних та юридичних осіб РФ як агресор не може користуватися будь-яким державним юрисдикційним імунітетом внаслідок порушення нею не лише Європейської конвенції про імунітет держав (1972 р.) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власність (2004 р.), але й основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Статуту ООН.