МЕТОДОЛОГІЇ ПІЗНАННЯ В ЮРИСПРУДЕНЦІЇ ЯК НАУКОВО-ПРАКТИЧНОМУ КОМПЛЕКСІ
DOI:
https://doi.org/10.51989/NUL.2023.2.13Ключові слова:
правова методологія, праворозуміння, юридична освіта, юридична практика.Анотація
Стаття присвячена дослідженню юридичної методології як науково-практичного комплексу. Методологія визначається вченням про метод пізнання, сукупність прийомів дослідження, теорію чи концепцію, яка є основою певного методу пізнання. Окрема увага у статті приділена двом підходам до юридичної методології: науковому та філософському. Перший розуміється як застосування загальнонаукових методів, другий полягає в тому, що принципи, закони і категорії філософії застосовуються для пізнання права, держави, їх ґенези, прояву, функціонування. У статті згадуються концептуальний й інструментальний рівні методології правового пізнання. Концептуальний рівень охоплює парадигми, принципи, концептуальні підходи, теорії і концепції, що визначають загальний стан і спрямованість пізнання. Інструментальний рівень охоплює методи, концепти, категорії, поняття. Методологія пізнання в юриспруденції визначається систематизованою сукупністю філософських і наукових теорій, концептуальних ідей (моделей), методологічних принципів, парадигм і методів. Практика визначається автором перевіркою теоретичних концепцій і теорій. Водночас автор заперечує формулу «практика є критерієм істини»: практика може перевіряти істинність тих чи інших теоретичних міркувань, але не вона єдина визначає, що є істинним, а що ні. За результатами проведеного дослідження автор доходить висновку про необхідність відмови від ієрархій методологій: немає методологій «вищих» і «нижчих».
Посилання
Feyerabend P.K. Against Method. Outline of an anarchistic theory of knowledge. London, 1975.