ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ: РЕСТИТУЦІЯ ЧИ КОНДИКЦІЯ?

Анотація

У статті досліджуються правові наслідки недійсності правочинів, зокрема реституція та кондикція. Зазначається, що за сформованою судовою практикою реституція та кондикція розмежовуються як самостійні способи захисту. У випадках, коли майно перебуває у сторони недійсного правочину (договору), застосовується реституція. Кондикційна вимога заявляється, якщо її предметом є річ, визначена родовими ознаками, а адресатом такої вимоги є особа (набувач), з якою потерпілий не перебував у договірних відносинах. Одночасно використовується і такий спосіб захисту, як віндикація. Віндикаційний позов заявляється у разі витребування речі, визначеної індивідуальними ознаками, у особи, яка не є стороною недійсного правочину. Втім такий підхід не дає змоги ефективно захистити порушені права сторін недійсного правочину та потребує узгодження положень ст. 216 та ст. 1212 ЦК України з метою забезпечення однозначності визначення правових наслідків недійсності правочину. Робиться висновок, що широке застосування реституції як наслідку визнання правочину недійсним є скоріше традицією у сфері захисту цивільних прав, оскільки за формальними ознаками повернення у попередній стан входить до складу інших способів захисту цивільних прав, зокрема віндикації та кондикції. Віндикація має застосовуватися у разі повернення речі, визначеної індивідуальними ознаками, в натурі, а за неможливості повернення речі чи повернення інших майнових благ і прав, отриманих у результаті недійсного правочину, мають застосовуватися правила щодо безпідставно набутого майна. Тому у процесі рекодифікації Цивільного кодексу України доцільним видається відмовитися від моделі реституції на користь кондикції як універсального способу захисту цивільних прав.