ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЗІ ЗДІЙСНЕННЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПОШУК ДІЄВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ ОКРЕМИХ КРАЇН

Анотація

Статтю присвячено аналізу іноземного досвіду врегулювання відносин зі здійснення спільної діяльності з метою пошуку дієвих інструментів післявоєнної відбудови України. Встановлено, що основними джерелами відбудови європейських країн після Другої світової війни стали репараційні виплати Німеччини, а також економічна допомога європейським країнам з боку США. Разом із тим саме спільна праця стала тим ключовим аспектом, який сприяв відносно швидкій ліквідації катастрофічних наслідків цієї війни, зокрема, відновленню ідентичності населених пунктів, реконструкції пошкоджених та будівництву нових об’єктів. Обгрунтовано, що одним із ефективних інструментів, здатних забезпечити відбудову вітчизняної інфраструктури, може стати конструкція договору про спільну діяльність, який: 1) дає учасникам можливість діяти спільно та скоординовано без створення юридичної особи; 2) дозволяє вирішити питання правового режиму, виділеного для спільної діяльності майна і власності, на результати спільної діяльності; 3) дозволяє залучити інвесторів і їхні ресурси для досягнення мети спільної діяльності. Відзначено, що у такій спільній діяльнос- ті з післявоєнної відбудови знаходять свій прояв: 1) особливості участі держави України та іноземних держав у цивільно-правових відносинах; 2) специфічне поєднання публічних і приватних інтересів; 3) можливість залучення значних фінансових, професійних, творчих, ресурсів, досвіду і знань, що підвищує ефективність, результативність спільної діяльності і ймовірність досягнення бажаної для учасників такої діяльності мети. Це, своєю чергою, зумовлює: а) специфіку суб’єктного складу, зокрема відсутність у них чіткого визначення статусу кредитора і боржника; б) своєрідність побудови змісту правовідносин, зокрема відсутність кореспондуючих прав та обов’язків. У статті проаналізовано досвід закріплення інституту спільної діяльності у таких країнах, як Німеччина, Польща та Грузія. Зроблено висновок, що укладення договорів про спільну діяльність є можливим і доволі поширеним у межах правових систем цих країн. Водночас, на відміну від вітчизняного законодавства, яке передбачає можливість здійснення спільної діяльності між учасниками і без обов’язкового внесення вкладів (ч. 2 ст. 1130 ЦК), норми цивільного права цих країн закріплюють можливість здійснення спільної діяльності винятково на основі об’єднання вкладів, якими можуть бути як майнові, так і немайнові права, що відповідає вітчизняній моделі договору простого товариства (ст. 1132 ЦК). Водночас цілком очевидним є те, що спільна діяльність у сфері післявоєнного відновлення пошкоджених чи знищених об’єктів інфраструктури в Україні є фактично неможливою без здійснення внесків у формі коштів, знань та досвіду, з урахуванням чого найбільш доцільною договірною конструкцією для здійснення відбудови України спільними зусиллями декількох осіб є договір простого товариства.