ТРАНСФОРМАЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПРИНЦИПУ ДИСПОЗИТИВНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анотація

Глобальні перетворення, що відбуваються в Україні з кінця минулого століття, викликали потребу у вжитті відповідних заходів у сфері судострою та судочинства, в тому числі й цивільного. Перші кроки на шляху до новелізації цивільного процесуального законодавства України, приведення його у відповідність до основоположних актів у сфері захисту прав людини було зроблено у 1996 р. Зокрема, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України» від 02.02.1996 р. № 27/96 ЦПК України 1963 р. (далі – ЦПК України), чинний на той час цивільний процесуальний закон було доповнено низкою положень, які змінили загальну систему установок цивільного судочинства. Істотні зміни торкнулися, здебільшого, регламентації змагальності цивільного судочинства, надання відповідного становища суду в сфері цивільного процесуального доказування. Коригування ст. 15 ЦПК України 1963 р. та інших положень [1] стало поштовхом для широкої наукової дискусії, що логічно і обгрунтовано, адже від здебільше слідчого процесу ми перейшли у змагальний, принаймні, в законодавчій площині. Проте на фоні дискусії щодо доцільності та своєчасності змагальних нововведень було втрачено увагу до інших основоположних засад цивільного судочинства, вони не стояли «на порядку денному» тією мірою, на яку заслуговують. Серед них – диспозитивність цивільного судочинства. Значний оберт розвитку цивільного процесуального законодавства, який позначився прийняттям нової редакції ЦПК України у 2004 р., а згодом й у 2017 р., також не став підставою для аналізу та системного обговорення специфіки регламентації принципу диспозитивності, диспозитивних прав. Між тим зміни відбулися, і вони суттєві не лише з точки зору закріплення відповідних категорій безпосередньо у цивільному процесуальному законі, а й сутнісних, таких, що впливають на змістовні складові диспозитивності, її розуміння та сприйняття. Тому видається обгрунтованою актуальність наукового аналізу регламентації принципу диспозитивності цивільним процесуальним законодавством, виявлення передумов змін, що відбулись, та прогнозування перспектив теоретичного і практичного характеру.