НЕСТОРІАНСЬКИЙ РУХ: ВІД ПОЛІТИЧНОГО ВЧЕННЯ ДО ЮРИДИЧНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ (З ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ СПАДЩИНИ ІРАНО-ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПОРУБІЖЖЯ)

Анотація

Стаття присвячена важливому питанню історії міжнародної правосуб’єктності – транс- формації пізньоантичної єресі несторіан у самостійну та суб’єктну церкву. Як відомо, нині несторіани об’єднані в межах «Ассирійської Церкви Сходу», що охоплює понад 300 тисяч парафіян. Незважаючи на перманентні збройні конфлікти в Сирії й Іраку, «Ассирійська Церква Сходу» залишається дієвим актором як політичного, так і законодавчого процесу. Не можна відкидати значення юридичного спадку несторіанської форми християнства. Поза несторіанством, що із 431 по 484 роки укорінилось у Новоперському царстві династії Сасанідів, складно досліджувати історію держави та права Ірану. Законодавчі практи- ки Східної Римської імперії (Візантії), орієнтовані на заборону діяльності несторіанських екклезій, призвели до формування нової системи церковно-правових норм – антиєре- тичних приписів. Першим великим антиєретичним Церковним собором став З’їзд в Ефесі (431 рік). Незважаючи на спроби попередніх Вселенських соборів (325 та 381 роки), тільки Ефеський собор зумів витворити повноцінні норми антиєретичних приписів. Цьому надзвичайно сприяла попередня діяльність константинопольського єпископа Несторія. Серед заслуг цього діяльного сирійця виявилась пропаганда потреби єдиної державно- церковної ідеології. Однак внутрішні інтриги не дали Несторію змоги розвивати власне ідейно-політичне вчення. Несторія засудили на Ефеському соборі «за єресь», сенс якої полягав у визнанні Ісуса Христа «людиною в момент народження». Відкрита боротьба римлян і александрійців проти Несторія автоматично означала протистояння сирійському купецькому лобі, що стояло за єпископом. Рішення Ефеського собору оголошували десят- ки тисяч сирійців «поза законом», що, зрештою, призвело до масової міграції з території візантійського Близького Сходу. Перська династія Сасанідів радо прийняла біженців із Сирії та дозволила заможним сирійцям заснувати свій особливий Ктесифонський патрі- архат. У 484 році рішенням Бет-Лапатського собору цей патріархат було конституйовано на державно-правовому рівні. Із 484 по 651 роки Ктесифонський патріархат залишався складовою частиною державного апарату Персії. Надалі, після ісламського завоювання Ірану, саме Ктесифонський патріархат перетворився на «Ассирійську Церкву Сходу». Однак тут важливо усвідомити: забороняючі канони римсько-візантійського права ніколи та ніким не скасовувались. Вони й досі діють. У статті акцентується на таких актуальних документах: рішеннях Третього вселенського сбору в Ефесі (431 рік), рішеннях Четвер- того вселенського собору в Халкедоні (451 рік), Указі східноримського імператора Зенона Ісавра (489 рік).