ІНСТИТУТ ЗАПЕВНЕНЬ ЩОДО ДОГОВОРУ В ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ: ГЕНЕЗА В АНГЛІЙСЬКОМУ ПРАВІ ТА НАСЛІДКИ ЗАПОЗИЧЕННЯ

Анотація

У статті розглянуто ключові особливості, які характеризують запевнення та гарантії в англійському праві. Увагу зосереджено на відмінностях між запевненнями та гарантіями, наслідках надання неправдивих запевнень та порушення гарантій; розмежуванні між деліктною та договірною відповідальністю за надання неправдивих запевнень з точки зору впливу на визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню; диференціації надання неправдивих запевнень залежно від наміру сторони, яка їх надає; впливі форми вини правопорушника на спосіб захисту та розмір відшкодування за надання неправдивих запевнень; тягарі доведення вини.
На основі виявлених особливостей англійського права звернено увагу на положення Цивільного кодексу України. Обґрунтовано, що діючий підхід українського приватного права не супроводжується запозиченням тих визначальних аспектів, які розкривають специфіку застосування запевнень в англійському праві та вирішальним чином сформувалися в судових прецедентах. У зв’язку з цим стверджується, що законодавча конструкція запевнень щодо договору є достатньо гнучкою, а відсутність надмірної деталізації створює як перспективи розвитку відповідного інституту для ефективного захисту прав особи в процесі правозастосування, так і наукового опрацювання тих питань, які не знайшли свого прямого вираження в нормах права.
З метою ілюстрації можливостей національного приватного права для вирішення проблемних аспектів, які зумовлені появою в національному цивільному законодавстві нового інституту з витоками в англійському праві, розглянуто дискусійне питання про правову кваліфікацію запевнень. Зважаючи на момент та спосіб формалізації запевнення, а також його зміст, пропонується диференційований підхід до розуміння правової природи запевнення, що може кваліфікуватись як переддоговірний правочин або елемент змісту договірних зобов’язальних правовідносин.