ЗАГАЛЬНІ ПРИПИСИ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ: ОГЛЯД НОВЕЛ ПРОЕКТУ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Анотація

Статтю присвячено аналізу новел загальних приписів про зобов’язання, запропонованих у проекті Цивільного кодексу України, з урахуванням сучасного етапу рекодифікації приватного права та необхідності узгодження національного цивільного законодавства з європейськими підходами до регулювання зобов’язальних відносин. Акцентовано увагу на тому, що оновлення Книги п’ятої «Право зобов’язань» має не лише техніко-юридичне, а й концептуальне значення, оскільки спрямоване на формування цілісної, внутрішньо узгодженої та функціонально придатної системи загальних правил, здатних застосовуватися до різних видів договірних і недоговірних зобов’язань. Обґрунтовано, що зміна структури розділу про загальні приписи про зобов’язання, розширення його змісту та деталізація окремих правових конструкцій свідчать про прагнення законодавця перейти від фрагментарного регулювання до більш системної моделі зобов’язального права.
Розкрито основні напрями новелізації положень про поняття, засади та види зобов’язань, підстави їх виникнення, переддоговірні відносини, заміну сторін у зобов’язанні, виконання зобов’язань, забезпечення їх виконання, припинення зобов’язань, а також юридичні наслідки невиконання. Особливу увагу приділено закріпленню засад добросовісності, чесності, співпраці, недискримінації, захисту слабшої сторони, охорони довкілля та сталого розвитку як орієнтирів поведінки сторін зобов’язальних правовідносин. Показано, що проект Цивільного кодексу істотно розширює класифікацію зобов’язань, виокремлюючи, зокрема, альтернативні, факультативні, кумулятивні, зустрічні, натуральні, подільні, неподільні зобов’язання, а також зобов’язання докладання зусиль і зобов’язання досягнення результату.
Окремо охарактеризовано нові підходи до регулювання цесії, переведення боргу, суброгації, правонаступництва, виконання грошових і негрошових зобов’язань, використання інформаційних автоматизованих систем, депозиту, ескроу та спеціальних режимів виконання. Наголошено на значенні оновлених положень про забезпечення виконання зобов’язань, зокрема депонування та відступлення права вимоги з метою забезпечення, а також на зміні підходу до порушення зобов’язань через використання категорії невиконання та юридичних наслідків невиконання. Зроблено висновок, що запропоновані положення здатні підвищити передбачуваність цивільного обороту, забезпечити більшу гнучкість договірної практики, покращити якість судового правозастосування та наблизити українське зобов’язальне право до провідних моделей сучасного європейського приватного права.