НОРМАТИВНА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ОСОБИСТОЇ ПОРУКИ ЯК ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ТА ПРОСПЕКТИВНИЙ ЕКСКУРСИ

Анотація

Для правових систем континентального права особливо важливе значення має законодавчий процес, який є основним для формування норм права. Відтак саме нормотворчий процес відображає основні тенденції та вектори діяльності законодавця, що дозволяє відстежити «юридичну еволюцію» того чи іншого правового інституту. У межах цього дослідження: (а) простежено динаміку формування особистої поруки як запобіжного заходу від КПК 1960 року, як найбільш темпорально наближеного до існуючого на даний час кримінального процесуального закону (ретроспективний екскурс); (б) прослідковано розвиток нормативної основи особистої поруки у проєктах законів (проспективний екскурс). Ретроспективний екскурс у нормативну регламентацію особистої поруки дозволяє стверджувати, що підвалини цього процесуального інституту у його теперішньому вигляді закладалися саме у Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК) 1960 року. Принципові положення особистої поруки за КПК 1960 року і дотепер зберігають свою чинність у процесуальному законі (хоча і в дещо трансформованому вигляді), а відтак можна оцінювати особисту поруку за КПК 1960 року як прототип актуального на даний час кримінального процесуального інституту. Прийнятий у 2012 році кримінальний процесуальний закон закріпив чинну на даний час модель інституту особистої поруки, зберігши, з одного боку, концептуальні риси свого «прототипу» (за КПК 1960 року), з іншого боку, вдосконаливши та доповнивши його новими елементами, такими як: зміна суб’єкта, уповноваженого на застосування запобіжного заходу; визначення кількості поручителів; запровадження можливості одноособового поручительства; закріплення більш повного інформування поручителя про характерні риси кримінального провадження та юридичні наслідки поручительства; запровадження механізму відмови поручителя від взятих на себе зобов’язань; диференціація кримінальних процесуальних санкцій за невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань; визначення суб’єктів, відповідальних за процесуальний контроль за виконанням зобов’язань про особисту поруку.