ПРИНЦИП ДОБРОВІЛЬНОСТІ ЯК ОСНОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Анотація

Стаття присвячена аналізу проблем виконання іноземних судових рішень в Україні, які пов'язані із застосуванням примусу як основоположного елементу системи виконавчого провадження. Авторами розкрито недоліки застосування концепції примусового виконання та наведено статистичні дані, які їх підтверджують, зокрема показники Світового банку щодо якості державного регулювання та стану верховенства права. Встановлено, що створення інституту приватних виконавців не усунуло принципової вади системи, оскільки вища результативність приватних виконавців досягається за рахунок нерівномірного розподілу виконавчих проваджень, а не завдяки зміні самої моделі виконання. На противагу примусу, автори пропонують запровадження двоелементної системи виконання іноземних судових рішень, яка складатиметься із можливості добровільного виконання судового рішення боржником та застосування до нього примусу у випадку невиконання. Автори наголошують на необхідності запровадження принципу добровільності виконання іноземного судового рішення як основи для подальшого реформування цілого інституту виконання іноземних судових рішень. Принцип добровільності розглядається як фактор, що повинен бути закріплений на законодавчому рівні з метою стимулювання боржників до виконання своїх зобов'язань перед стягувачом за рішенням суду. Констатовано, що чинні норми ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» такої можливості не передбачають. Процедура добровільного виконання повинна бути позасудовим інструментом, який застосовується до початку процедури примусового виконання. На думку авторів, економічна перевага у вигляді відсутності сплати виконавчого збору у розмірі 10% від суми стягнення повинна заохочувати боржника до добровільного виконання судового рішення. На противагу цьому, у випадку відмови від добровільного виконання, авторами пропонується запровадження збільшеної ставки виконавчого збору у розмірі 20% від суми стягнення. Додатковим аргументом на користь зазначеної моделі автори наводять практику європейських держав та стандарти Європейської комісії з ефективності правосуддя.