СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВИ ЯК УЧАСНИКА ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Анотація

У статті досліджено сучасні підходи до визначення цивільно-правового статусу держави як учасника приватноправових відносин в умовах рекодифікації цивільного законодавства України. Обґрунтовано, що чинна законодавча модель, відповідно до якої держава визнається особливим учасником цивільних відносин, сформувалася під впливом радянської цивілістичної доктрини та не повною мірою відповідає сучасній концепції приватного права, оскільки не забезпечує внутрішньої системності інституту суб’єктів цивільного права. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення цивільної правосуб’єктності держави, а також аргументи на користь визнання держави юридичною особою публічного права як найбільш послідовної цивілістичної конструкції її участі у приватноправових відносинах. Увагу присвячено порівняльно-правовому аналізу законодавства та доктрини Німеччини, Франції та Румунії, який засвідчив, що сучасні європейські правопорядки виходять із єдиної концептуальної моделі, відповідно до якої держава бере участь у цивільному обороті як юридична особа публічного права, а участь у приватноправових відносинах не змінює її правової природи. На підставі аналізу положень проєкту ЦК України встановлено, що законодавець пропонує концептуально новий підхід до визначення цивільно-правового статусу держави, який полягає у відмові від конструкції держави як особливого учасника цивільних відносин та її інтеграції до загальної системи юридичних осіб шляхом визнання юридичною особою публічного права. Доведено, що проєкт ЦК України не обмежується формальним закріпленням нового статусу держави, а вперше на рівні кодифікованого акта приватного права визначає загальні засади участі юридичних осіб публічного права у приватних відносинах, закріплює юридичні критерії їх кваліфікації та встановлює загальні правила застосування до них цивільного законодавства. Зроблено висновок, що запропонована модель відповідає сучасним європейським тенденціям розвитку приватного права, сприяє забезпеченню внутрішньої системності цивільного законодавства, підвищенню рівня правової визначеності та гармонізації національного приватного права із правом держав – членів ЄС.