ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ У ПРАВОВОМУ ОСМИСЛЕННІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

У статті досліджено історичну пам’ять як чинник правового осмислення російсько-української війни. Обґрунтовано, що пам’ять не є лише ретроспективним відтворенням минулого. В умовах війни вона формує часову рамку агресії, впливає на розуміння її причин, визначає суспільне сприйняття жертв і спротиву та бере участь у легітимації правових рішень. Запропоновано визначати історичну пам’ять у правовому вимірі як суспільно та інституційно сформовану систему відбору, фіксації, оцінювання і передавання уявлень про державно-правове минуле, яка впливає на юридичну інтерпретацію подій, але не підміняє встановлення фактів у належній правовій процедурі. Виокремлено темпорально-причинний, ідентифікаційно-легітимаційний, кваліфікаційно-інтерпретаційний, доказово-документальний і відновно-превентивний виміри історичної пам’яті. Показано, що російська політика пам’яті створила імперську пояснювальну схему, у якій заперечення української історичної суб’єктності використовувалося для виправдання агресії. Українська правова відповідь пов’язана з утвердженням безперервності боротьби за незалежність, деколонізацією публічного простору, документуванням міжнародних злочинів і формуванням практик меморіалізації. Доведено необхідність розмежовувати суспільну пам’ять, історичне знання, юридичний факт і судовий доказ. Сформульовано критерії правомірної політики пам’яті під час війни, до яких належать історична достовірність, повага до гідності постраждалих, правова визначеність, пропорційність, академічна свобода, громадянська інклюзивність і спрямованість на гарантії неповторення.