АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню адміністративно-правових інструментів державного регулювання використання систем штучного інтелекту у сфері охорони здоров’я. Автор обґрунтовує актуальність проблематики стрімким розширенням можливостей алгоритмічних систем, які дедалі частіше виконують завдання, що традиційно належали виключно до компетенції лікаря, зокрема інтерпретацію медичних зображень та формування рекомендацій щодо лікування. Наголошується, що цей процес супроводжується прогалинами правового супроводу, зокрема відсутністю механізмів розподілу відповідальності між розробником, постачальником і медичним закладом, а також невизначеністю процедур контролю безпечності алгоритмічних рішень, логіка яких є змінною і не піддається одноразовій верифікації. В межах огляду наукових джерел автор аналізує позиції зарубіжних і вітчизняних дослідників щодо ціннісних засад Акту про штучний інтелект та їхньої структуризації у блоки публічного адміністрування, розмежування компетенції між Європейським Союзом і державами-членами щодо регулювання систем штучного інтелекту в національних системах охорони здоров’я, співвідношення секторального і горизонтального підходів до регулювання, а також проблеми інформованої згоди й цифрової асиметрії. Окрему увагу приділено вітчизняному досвіду, зокрема пілотним проєктам використання штучного інтелекту в медичних закладах України, функціонуванню Європейського простору даних охорони здоров’я та прогалинам національного законодавства. За результатами дослідження автор доходить висновку, що адміністративно-правове регулювання штучного інтелекту в охороні здоров’я має поєднувати продуктовий рівень регулювання з організаційно-управлінським рівнем публічного адміністрування, а правові гарантії безпеки пацієнтів потребують розвитку інфраструктури управління медичними даними. Встановлено, що ситуація в Україні характеризується розривом між темпами впровадження технологій і відсутністю системного нормативного супроводу, а ризик-орієнтована модель ЄС визначена як найбільш придатний орієнтир для вдосконалення національного законодавства з огляду на євроінтеграційний курс держави.