ПРАВОТВОРЧА КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ЇХ ПОСАДОВИХ ОСІБ: ПОНЯТТЯ, МЕЖІ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті досліджено правотворчу компетенцію органів державної влади та їх посадових осіб як спеціальний різновид публічно-владної компетенції. Обґрунтовано, що її зміст не зводиться до загального владного статусу органу або посадової особи, а охоплює юридично визначену можливість і водночас обов’язок приймати, видавати, змінювати, зупиняти, скасовувати нормативно-правові акти чи визнавати їх такими, що втратили чинність, лише за наявності належної конституційної або законодавчої підстави. Визначено, що правотворча компетенція має спеціальний, процедурно обмежений та ієрархічно підпорядкований характер. Її основними елементами є предмет відання суб’єкта, правова форма акта, порядок його підготовки і прийняття або видання, територіальні, часові та предметні межі дії, місце акта в ієрархії нормативно-правових актів, а також юридичні наслідки його прийняття. Наголошено, що порушення хоча б одного з цих елементів може свідчити про вихід суб’єкта правотворчості за межі наданих повноважень і ставити під сумнів законність відповідного нормативно-правового акта. Особливу увагу приділено розмежуванню правотворчих повноважень Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та військових адміністрацій. Показано, що кожен із цих суб’єктів діє у власному функціональному, предметному й процедурному полі, а підзаконна правотворчість не може підміняти законодавче регулювання. Окремо підкреслено значення принципів законності, верховенства права, правової визначеності та пропорційності для оцінки допустимості правотворчого рішення. Зроблено висновок, що ефективність державної правотворчості залежить від поєднання належного суб’єкта, належної процедури, відповідної юридичної форми та змістовної якості нормативно-правового акта, а також від подальшого правового моніторингу його реалізації.