ДИСКРЕЦІЯ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ (СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ)

Анотація

Стаття присвячена питанням розсуду суб’єктів правозастосування на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень. Актуальність пропонованого дослідження зумовлена тим, що, з одного боку, розсуд є найбільш суперечливою формою правозастосовної діяльності, а відтак постійно приковує до себе увагу дослідників, тоді як, з іншої сторони, – в нинішню епоху глобальних трансформацій лише розсуд здатен мінімізувати розрив між швидкоплинними суспільними відносинами й нормами, які їх регулюють. Між тим, виявлено, що цей феномен правозастосовної діяльності вивчений недостатньо, особливо, якщо вести мову про його реалізацію на стадії досудового розслідування в умовах сьогодення. Відтак, автор спробував заповнити окреслену прогалину, а щоб глибше зрозуміти сутність заявленої проблематики, ця наукова розвідка здійснена у філософсько-правовому ключі. У роботі проаналізовано можливості реалізації розсуду слідчим, прокурором та слідчим суддею як ключовими учасниками досудового розслідування, визначено труднощі, що виникають при реалізації їх дискреційних повноважень на цій стадії кримінального провадження та запропоновано авторський підхід до їхнього подолання в парадигмі оптимізації вітчизняного законодавства до умов сьогодення. Застосовуючи низку загальнонаукових методів (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції, аналогії) і спираючись на соціодинамічний підхід, було виявлено, що нинішні суспільно-політичні перетворення спонукають до модифікації і правозастосовну сферу, зокрема потребу в переосмисленні та вдосконаленні її дискреційного аспекту. Лейтмотивом дослідження є теза, що динамічність сучасного суспільства обумовлюють імперативність перманентного розширення дискреційних повноважень, передусім на стадії досудового розслідування. Втім, для запобігання можливому суб’єктивізму, притаманному такому розширенню, автор прийшов до висновку, що слід не редукувати зазначені повноваження, а вимагати від суб’єктів правозастосування ґрунтовної аргументації їхніх дискреційних рішень та скрупульозного встановлення об’єктивних (істинних) обставин справи.