СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД У МЕХАНІЗМІ ЗАСТОСУВАННЯ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ДО ОСІБ, ЩО ВЧИНИЛИ ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Анотація

У статті здійснено комплексне теоретичне та практичне дослідження суддівського розсуду у механізмі застосування обмежувальних заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили домашнє насильство. На підставі аналізу судової практики визначено правову природу, зміст, межі застосування обмежувальних заходів та критерії, якими керується суд забезпечуючи гарантії захисту потерпілих осіб від домашнього насильства та прав кривдників. Розкрито дискреційну діяльність суду в межах суддівського розсуду, яка реалізується в межах, встановлених нормами кримінального і кримінально-процесуального законодавством та ґрунтується на принципах законності, індивідуалізації, пропорційності й справедливості. Проведений аналіз видів та особливостей застосування обмежувальних заходів, передбачених ст. 91-1 КК України. Обґрунтовано, що обмежувальні заходи не містять караль- ної функції, тому не можуть порівнюватись та трансформуватись у функції кримінального покарання, а спрямовані на захист інтересів потерпілої особи, а також можливість кореляції поведінки кривдника в майбутньому, що призведене до запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень у сфері домашнього насильства. На підставі аналізу судової практики визначено, що суд при застосуванні обмежувальних заходів визначає характер і форму насильства, його систематичність, відносини із потерпілим, поведінку кривдника до та після вчинення правопорушення, попередні факти притягнення до відповідальності, врахування гарантій безпеки постраждалої особи. Акцентовано, що суддівський розсуд у механізмі застосування обмежувальних заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили домашнє насильство є важливою складовою правозастосовної діяльності. Зроблено висновок, що суддівський розсуд у механізмі застосування обмежувальних заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили домашнє насильство виступає інструментом досягнення пропорційності між карою, превентивною функцією та гарантіями прав потерпілого. Можливість досягнення такого балансу залежить від належного законодавчого регулювання, єдності судової практики та правосвідомості суддів