ПРАВОВА АРГУМЕНТАЦІЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ ПРОПОРЦІЙНОСТІ У СІМЕЙНИХ СПРАВАХ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Статтю присвячено аналізу правової аргументації у цивільних справах, результат яких може вплинути на права та інтереси дітей та пов’язані з підставою для відстрочки від призову під час мобілізації або звільнення з військової служби. Серед таких справ для аналізу обрано, зокрема справи про усиновлення, про встановлення факту самостійного виховання дитини. Обґрунтовано, що в умовах воєнного стану ці справи набули публічно-правового виміру, який проявляється в участі у цивільних справах територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та впливі рішення на права та інтереси дитини, які належним чином не зважуються з іншими інтересами попри те, що найкращі інтереси дитини мають пріоритетне значення. Проаналізовано правове становище військових частин та територіальних центрів комплектування і соціальної підтримки як осіб, які не брали участі у справі, та їх право на оскарження рішення у порядку цивільного судочинства. Продемонстровано неоднозначність такого підходу та його співвідношення з сутністю права на оскарження рішення згідно з положеннями ст. 352 ЦПК України, оскільки інтерес органу військового управління чи військової частини виникає не на підставі рішення суду у сімейній справі, а лише опосередковано в разі звернення особи за відстрочкою чи звільненням з військової служби. Виявлено неузгодженість практики, за якої висновок про відсутність публічно-правового спору з органом військового управління до відмови у наданні відстрочки співіснує з визнанням за тим самим органом права на оскарження рішення у цивільній справі. Обґрунтовано, що виявлення недобросовісних звернень має здійснюватися через повне встановлення обставин життя дитини та оцінку доказів, оскільки саме такий підхід дозволяє водночас виявити зловживання та не позбавити дитину захисту, якого вона справді потребує, та забезпечити її найкращі інтереси. В окремих випадках реагування на відповідні зловживання відбувається через застосування не передбачених законом умов задоволення заяв, унаслідок чого предметом дослідження стає не умови реалізації прав та інтересів дитини, а мотиви заявника, що належно не забезпечує ані права та інтереси дитини, ані виявлення недобросовісності. На основі аналізу судових рішень виявлено вади правової аргументації, що співвідносяться з порушеннями законів формальної логіки. Показано, що найкращим інтересам дитини, які являють собою триєдину концепцію, що охоплює матеріальне право, тлумачний принцип і правило процедури, не приділяється належна увага, а принцип пропорційності застосовується досить неоднозначно, без послідовного проходження етапів відповідного тесту на пропорційність. Підхід до розгляду і вирішення справ, що стосуються дітей, результат яких впливає на мобілізацію, має ґрунтуватися на встановленні дійсного характеру сімейних відносин і реального становища дитини та на визнанні її найкращих інтересів визначальним критерієм балансування, що дозволяє узгодити інтереси дитини з публічним інтересом у сфері оборони на основі доведених обставин. Відповідний підхід сприяє забезпеченню ефективного виявлення випадків недобросовісного використання сімейно-правових інститутів і водночас не допускає, щоб дитина втрачала належний їй захист через припущення щодо мотивів дорослих.