ДОВІРА У ФІДУЦІАРНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ: РУДИМЕНТ ЧИ КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА

Анотація

Стаття присвячена аналізу концептуальної ролі довіри у структурі фідуціарних правовідносин та визначенню перспектив розширення сфери застосування цього інституту в контексті рекодифікації цивільного законодавства України. Нинішній Цивільний кодекс України та проєкт нового Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного) обмежують використання конструкції фідуціарних обов’язків нормами корпоративного права, не поширюючи її на класичні приклади фідуціарних відносин у приватному праві, зокрема між адвокатом і клієнтом, агентом і принципалом, опікуном і підопічним, лікарем і пацієнтом. Така невідповідність між вузьким законодавчим підходом і доктриною, підтриманою Верховним Судом, породжує концептуальну колізію щодо статусу довіри: чи є вона конститутивною ознакою цих правовідносин, чи лише супутньою.
Метою дослідження є доведення, що інституційне місце фідуціарних відносин і можливість поширення їх на інші сфери залежать від включення довіри до їх концептуальної структури. Об’єктом дослідження є фідуціарні правовідносини у приватному праві, а предметом - категорія довіри як потенційний конститутивний елемент. Методологічну основу становлять загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, системно-структурний) і спеціально-юридичні методи: формально-юридичний, порівняльно-правовий та історико-правовий.
У ході дослідження запропоновано нове бачення сутності фідуціарної довіри: ознаки відсутності контролю, залежності та невизначеності дій властиві самим фідуціарним правовідносинам, а не довірі окремо. Розмежовано пропрієтарну (речову або майнову) та міжособистісну концепції фідуціарного права за роллю довіри: в першій вона лише технічний елемент передачі інтересів, у другій слугує концептуальною основою взаємодії сторін. Аргументовано, що ключовою рисою фідуціарних відносин є одностороннє позитивне очікування вразливої сторони щодо незаподіяння шкоди фідуціаром, що відрізняє їх від договірних, побудованих на взаємних очікуваннях. Виокремлено парадокс національної моделі - тяжіння судової практики до міжособистісного розуміння при одночасному законодавчому звуженні інституту до корпоративної сфери.
Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні розуміння природи фідуціарних правовідносин та систематизації двох основних підходів - пропрієтарного і міжособистісного. Практичне значення визначається пропозицією закріпити положення про фідуціарні обов’язки в окремій главі підрозділу 2 розділу III книги п’ятої Цивільного кодексу України, що може бути враховано при проведенні рекодифікаційного процесу.