МЕХАНІЗМ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ РІШЕННЯМИ, ДІЯМИ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ: ПІДХОДИ ДО УДОСКОНАЛЕННЯ

Анотація

У статті досліджено механізм відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури, та показано, що він базується на принципі об’єктивної відповідальності держави. Проаналізовано нормативне регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури, крізь призму конституційних гарантій, ст. 1174 і 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР та положень Закону України «Про прокуратуру», які визначають межі повноважень прокурора і слугують критерієм оцінки протиправності. Висвітлено співвідношення загальних і спеціальних правил компенсації та доведено, що саме конкуренція цих підходів разом із фрагментарністю процедур знижує практичну ефективність механізму відшкодування: відносно передбачуваним він залишається переважно у випадках реабілітуючих підстав, тоді як порушення поза їх межами або у «прикордонних» ситуаціях між кримінальним процесом і позапроцесуальною діяльністю прокуратури не мають уніфікованого алгоритму правового реагування. Розкрито зміст категорій «незаконне рішення», «незаконна дія» та «незаконна бездіяльність» як юридичних фактів, що зумовлюють виникнення обов’язку компенсації, і акцентовано на проблемі відсутності законодавчо закріплених критеріїв незаконності для цивільних, адміністративних і господарських проявів прокурорської діяльності. Систематизовано елементи зобов’язання (суб’єкти, об’єкт, зміст) із розмежуванням майнової та моральної шкоди, а також окреслено процесуальні механізми відшкодування шкоди. Виявлено ключові прогалини регулювання: брак єдиних стандартів доказування й методик оцінки шкоди, неоднорідність судової практики, поєднання позовного й непозовного порядків та застарілість підзаконних приписів. Обґрунтовано необхідність переходу до цілісної процедурної моделі, що забезпечує зрозумілий «ланцюг» від встановлення незаконності у процесуальному рішенні до фактичної виплати компенсації. Запропоновано напрями вдосконалення: уніфікацію (кодифікацію) процедури відшкодування, чітке розмежування наслідків судового контролю та компенсаційних вимог, оновлення підзаконного регулювання відповідно до чинного КПК і практики судів, узгодження сфер застосування ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР із запровадженням колізійних правил і процедурних презумпцій (зокрема щодо причинного зв’язку), а також посилення ролі Верховного Суду в уніфікації підходів і врахуванні міжнародних стандартів ефективного засобу юридичного захисту та компенсації. Зазначено потребу перегляду Положення 1996 р. (з урахуванням його застарілості) та уточнення підходів щодо компенсації юридичним особам і відповідальності за спільні незаконні дії кількох органів.