НЕГАТОРНИЙ ПОЗОВ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОКТРИНАЛЬНОГО РОЗУМІННЯ, ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ ТА ЮРИДИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Анотація

У статті висвітлено окремі питання судової практики Верховного Суду щодо застосування положень статті 391 Цивільного кодексу України. У цьому аспекті увагу зосереджено на визначенні сторони позивача та відповідно видів суб’єктивних цивільних прав, які підлягають захисту; співвідношенні негаторного позову з оспорюванням рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування; питанні щодо можливості охоплення негаторним позовом потенційного порушення права, яке не існує на момент подання позову. У зв’язку цим проаналізовано деякі положення Проекту Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного) (законопроекти № 14394 та № 14394-1), які стосуються речових прав. Обґрунтовано, що широка за змістом конструкція негаторного позову, запропонована в Проекті Цивільного кодексу України може сприяти усуненню неоднозначних підходів шляхом формування уніфікованої судової практики. Виявлено положення Проекту Цивільного кодексу України, які можуть потребувати уточнення в процесі подальшої законодавчої роботи. Критично розглянуто окремі доктринальні дефініції негаторного позову. Стверджується, що, de lege ferenda, є достатні підстави для розширення об’єктів захисту в негаторному позові та включення до нього володіння. Обґрунтовано, що протиправність поведінки відповідача є необхідною підставою для задоволення негаторного позову через суперечність такої поведінки приписам частини другої статті 13 та частини другої статті 321 Цивільного кодексу України. Негаторний позов розглянуто в межах відносних (зобов’язальних) охоронних правовідносин, які виникають між суб’єктом цивільного права та правопорушником і продовжують існувати паралельно з абсолютними речовими правовідносинами між суб’єктом цивільного права та третіми особами. Сформульовано дефініції негаторного позову de lege lata та de lege ferenda.