ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ В КРИМІНАЛЬНИХ КОДЕКСАХ ІНШИХ КРАЇН

Анотація

Стаття присвячена інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби в кримінальних кодексах іноземних держав. Актуальність теми зумовлена реаліями сучасних збройних конфліктів і, зокрема, воєнним станом в Україні, де відповідний механізм було запроваджено Законом України № 3687-IX від 08.05.2024. У світовій практиці такі інструменти, як правило, застосовуються лише в умовах гострої потреби в особовому складі під час війн. Автор виділяє чотири основні моделі: повну відсутність спеціального інституту, спеціальне звільнення у воєнний час, альтернативні форми покарання через військову службу (штрафні підрозділи) та разові акти помилування. У більшості демократичних країн (США, держави Західної Європи, Канада, Австралія) законодавство не передбачає спеціального механізму, який би перетворював військову службу на альтернативу кримінальному покаранню. Військова служба тут розглядається як добровільна діяльність, що вимагає високих моральних і дисциплінарних якостей. Застосовуються лише загальні інститути умовного звільнення (parole/libération conditionnelle) з акцентом на реабілітацію, а також епізодичні акти помилування. Історично, під час світових війн, у Франції, Німеччині, Італії, Великій Британії та США практикувалося залучення засуджених до армії через спеціальні або штрафні підрозділи. Однак після закінчення конфліктів такі практики були відкинуті як такі, що суперечать принципам гуманізму, індивідуалізації покарання та рівності. Сучасні системи в цих країнах орієнтовані на загальне умовне звільнення без прив’язки до військової служби. Особливий інтерес становить досвід Ізраїлю, де обов’язкова військова служба є важливою частиною соціалізації та національної безпеки, але й там немає системного механізму «викупу провини» через армію – діє стандартна система parole з ретельною оцінкою ризиків. Український механізм на сьогодні виглядає винятковим. Він дозволяє швидко поповнювати Збройні Сили, водночас передбачаючи низку обмежень (виключення тяжких злочинів, служба в штурмових підрозділах, можливість умовного зняття судимості). Порівняння з іноземним досвідом показує як сильні сторони цього підходу, так і вразливі місця – насамперед ризики рецидиву та етичні питання. На основі аналізу сформульовано рекомендації щодо вдосконалення: посилення контролю та пробаційного нагляду після служби, розширення критеріїв виключення, чіткіша процедура оцінки мотивації, запровадження програм соціальної реінтеграції та гармонізація з міжнародними стандартами (ЄСПЛ, Венеційська комісія). Таким чином, дослідження підкреслює, що спеціальне звільнення для військової служби залишається винятком, зумовленим війною. Для України важливо не лише зберегти мобілізаційний потенціал механізму, але й мінімізувати правові та етичні ризики, забезпечуючи баланс між потребами оборони та фундаментальними принципами кримінального права.