ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ПРОЦЕСУ САМООРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.51989/NUL.2026.4.23

Ключові слова:

територіальна громада, самоорганізація, місцеве самоврядування, громадська участь, органи самоорганізації населення, волонтерство, суспільна стійкість, воєнний стан

Анотація

У статті здійснено теоретико-правове осмислення самоорганізації територіальної громади як безперервного процесу перетворення спільних потреб жителів на узгоджену колективну дію. Обґрунтовано, що цей процес не можна ототожнювати з діяльністю органів самоорганізації населення, громадською участю, волонтерством або функціонуванням громадських об’єднань. Названі явища є окремими формами та результатами ширшої здатності громади самостійно виявляти проблеми, об’єднувати ресурси, виробляти правила й вступати у правову взаємодію з публічною владою. Запропоновано авторське визначення самоорганізації територіальної громади та розкрито її соціальний і юридичний виміри. Визначено послідовні стадії цього процесу, до яких належать усвідомлення спільної потреби, комунікація, добровільне об’єднання, внутрішнє нормативне впорядкування, колективна дія, правова інституціоналізація та суспільний контроль результатів. Розмежовано автономний, партнерський і делегований режими взаємодії громадської ініціативи з органами місцевого самоврядування. Доведено, що правове регулювання має гарантувати можливість самоорганізації, але не повинно підпорядковувати її адміністративній вертикалі або вимагати передчасної формалізації. Особливу увагу приділено волонтерським, сусідським і мережевим ініціативам, які в умовах війни забезпечують взаємодопомогу, підтримку внутрішньо переміщених осіб, реагування на безпекові загрози та збереження базових послуг. Водночас наголошено, що суспільна ініціатива не може підміняти відповідальність держави й органів місцевого самоврядування. Сформульовано критерії належної самоорганізації, які охоплюють добровільність, інклюзивність, автономність, легітимність представництва, правову визначеність, прозорість ресурсів, підзвітність і здатність до адаптації. Зроблено висновок, що самоорганізація є не допоміжною активністю населення, а необхідною властивістю дієздатної територіальної громади та важливою умовою демократичної стійкості України.

Посилання

Дробуш І., Іщук С. Волонтерська діяльність в громадах: актуальні питання правової регламентації. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2025. Вип. 87, ч. 4. С. 329–335. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.87.4.51.

Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985. Ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text.

Євтушенко О. Н., Стадніченко Л. М. Органи самоорганізації населення в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку. Публічне управління та регіональний розвиток. 2019. № 4. С. 291–315. DOI: https://doi.org/10.34132/pard2019.04.04.

Конституція України. Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text.

Петрушевська В. К. Роль інституту старости у формуванні громадянського суспільства. Прикарпатський юридичний вісник. 2023. Вип. 1 (48). С. 12–16. DOI: https://doi.org/10.32782/pyuv.v1.2023.3.

Про волонтерську діяльність. Закон України від 19.04.2011 № 3236-VI. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text.

Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр#Text.

Про органи самоорганізації населення. Закон України від 11.07.2001 № 2625-III. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text.

Шульга О. В. Правові та організаційні засади резильєнтності міст України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2025. Вип. 90, ч. 2. С. 245–252. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.90.2.35.

Aldrich D. P., Meyer M. A. Social Capital and Community Resilience. American Behavioral Scientist. 2015. Vol. 59, Iss. 2. P. 254–269. DOI: https://doi.org/10.1177/0002764214550299.

Ostrom E. Collective Action and the Evolution of Social Norms. Journal of Economic Perspectives. 2000. Vol. 14, No. 3. P. 137–158. DOI: https://doi.org/10.1257/jep.14.3.137.

Stepanenko V., Stewart S. “Who, If Not Us?”: Civic Activism and Defence in Wartime Ukraine. Innovation: The European Journal of Social Science Research. 2025. Vol. 38, Iss. 1. P. 152–168. DOI: https://doi.org/10.1080/13511610.2025.2467214.

Zarembo K., Martin E. C. Civil Society and Sense of Community in Ukraine: From Dormancy to Action. European Societies. 2024. Vol. 26, Iss. 2. P. 203–229. DOI: https://doi.org/10.1080/14616696.2023.2185652.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-11-03

Номер

Розділ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА