ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ПРОЦЕСУ САМООРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
DOI:
https://doi.org/10.51989/NUL.2026.4.23Ключові слова:
територіальна громада, самоорганізація, місцеве самоврядування, громадська участь, органи самоорганізації населення, волонтерство, суспільна стійкість, воєнний станАнотація
У статті здійснено теоретико-правове осмислення самоорганізації територіальної громади як безперервного процесу перетворення спільних потреб жителів на узгоджену колективну дію. Обґрунтовано, що цей процес не можна ототожнювати з діяльністю органів самоорганізації населення, громадською участю, волонтерством або функціонуванням громадських об’єднань. Названі явища є окремими формами та результатами ширшої здатності громади самостійно виявляти проблеми, об’єднувати ресурси, виробляти правила й вступати у правову взаємодію з публічною владою. Запропоновано авторське визначення самоорганізації територіальної громади та розкрито її соціальний і юридичний виміри. Визначено послідовні стадії цього процесу, до яких належать усвідомлення спільної потреби, комунікація, добровільне об’єднання, внутрішнє нормативне впорядкування, колективна дія, правова інституціоналізація та суспільний контроль результатів. Розмежовано автономний, партнерський і делегований режими взаємодії громадської ініціативи з органами місцевого самоврядування. Доведено, що правове регулювання має гарантувати можливість самоорганізації, але не повинно підпорядковувати її адміністративній вертикалі або вимагати передчасної формалізації. Особливу увагу приділено волонтерським, сусідським і мережевим ініціативам, які в умовах війни забезпечують взаємодопомогу, підтримку внутрішньо переміщених осіб, реагування на безпекові загрози та збереження базових послуг. Водночас наголошено, що суспільна ініціатива не може підміняти відповідальність держави й органів місцевого самоврядування. Сформульовано критерії належної самоорганізації, які охоплюють добровільність, інклюзивність, автономність, легітимність представництва, правову визначеність, прозорість ресурсів, підзвітність і здатність до адаптації. Зроблено висновок, що самоорганізація є не допоміжною активністю населення, а необхідною властивістю дієздатної територіальної громади та важливою умовою демократичної стійкості України.
Посилання
Дробуш І., Іщук С. Волонтерська діяльність в громадах: актуальні питання правової регламентації. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2025. Вип. 87, ч. 4. С. 329–335. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.87.4.51.
Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985. Ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text.
Євтушенко О. Н., Стадніченко Л. М. Органи самоорганізації населення в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку. Публічне управління та регіональний розвиток. 2019. № 4. С. 291–315. DOI: https://doi.org/10.34132/pard2019.04.04.
Конституція України. Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text.
Петрушевська В. К. Роль інституту старости у формуванні громадянського суспільства. Прикарпатський юридичний вісник. 2023. Вип. 1 (48). С. 12–16. DOI: https://doi.org/10.32782/pyuv.v1.2023.3.
Про волонтерську діяльність. Закон України від 19.04.2011 № 3236-VI. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text.
Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр#Text.
Про органи самоорганізації населення. Закон України від 11.07.2001 № 2625-III. База даних «Законодавство України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text.
Шульга О. В. Правові та організаційні засади резильєнтності міст України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2025. Вип. 90, ч. 2. С. 245–252. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2025.90.2.35.
Aldrich D. P., Meyer M. A. Social Capital and Community Resilience. American Behavioral Scientist. 2015. Vol. 59, Iss. 2. P. 254–269. DOI: https://doi.org/10.1177/0002764214550299.
Ostrom E. Collective Action and the Evolution of Social Norms. Journal of Economic Perspectives. 2000. Vol. 14, No. 3. P. 137–158. DOI: https://doi.org/10.1257/jep.14.3.137.
Stepanenko V., Stewart S. “Who, If Not Us?”: Civic Activism and Defence in Wartime Ukraine. Innovation: The European Journal of Social Science Research. 2025. Vol. 38, Iss. 1. P. 152–168. DOI: https://doi.org/10.1080/13511610.2025.2467214.
Zarembo K., Martin E. C. Civil Society and Sense of Community in Ukraine: From Dormancy to Action. European Societies. 2024. Vol. 26, Iss. 2. P. 203–229. DOI: https://doi.org/10.1080/14616696.2023.2185652.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

