ЗАБОРОНА ОБТЯЖЛИВОЇ АНАЛОГІЇ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ: КОНВЕНЦІЙНИЙ ВИМІР І ПАРАДОКС ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ АНАЛОГІЇ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню заборони обтяжливої аналогії в адміністративному судочинстві та критеріїв допустимості аналогії процесуального закону. Обґрунтовано, що аналогія на користь публічної адміністрації є забороненою, оскільки фактично конструює повноваження, не передбачене законом, і порушує частину другу статті 19 Конституції України. Здійснено порівняльно-правовий аналіз. Показано, що в німецькій доктрині відповідна конструкція відома як заборона обтяжливої аналогії (belastende Analogie) і виводиться з принципу застереження закону (Vorbehalt des Gesetzes), а в польській – як заборона аналогії на шкоду стороні. Установлено, що українська модель є нормативно закріпленим варіантом того самого підходу, однак сформульованим через категорію повноважень, а не обтяження, що звужує її дію: буквальне прочитання забороняє конструювати повноваження, але прямо не забороняє покладати на особу обов’язок за аналогією. Запропоновано телеологічно розширене тлумачення, за якого заборона охоплює будь-яке застосування аналогії, наслідком якого є погіршення правового становища приватної особи – покладення додаткового обов’язку, обмеження права, застосування санкції чи звуження процесуальних гарантій. Розкрито конвенційний вимір проблеми. З урахуванням автономного поняття «кримінального обвинувачення» (критерії Engel, поширені на адміністративні правопорушення у справі Öztürk) доведено, що заборона аналогії на користь притягнення особи до відповідальності має конвенційне походження і діє незалежно від формулювання національної норми. Охарактеризовано аналогію процесуального закону як найпоширенішу форму аналогії, визначено її типові сегменти. Сформульовано функціональний критерій розв’язання парадоксу судової аналогії: допустимою є аналогія, що розширює процесуальні гарантії учасника справи, недопустимою – та, що створює новий процесуальний бар’єр і звужує доступ до суду.