ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ДИТИНИ ТА РЕКОДИФІКАЦІЯ ЦК УКРАЇНИ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз цивільно-правових підходів до визначення поняття «дитина» та змісту її прав у контексті сучасного розвитку законодавства України та впливу міжнародних стандартів у сфері прав людини. Обґрунтовано, що відсутність уніфікованого підходу до визначення правового статусу дитини в нормах цивільного та спеціального законодавства зумовлює труднощі правозастосування і призводить до неоднозначності судової практики. Досліджено наукові підходи до розуміння категорій «дитина» та «права дитини», зокрема акцентовано увагу на співвідношенні вікового критерію та обсягу цивільної дієздатності. Встановлено, що чинне законодавство України по-різному визначає поняття дитини, що зумовлює необхідність їх узгодження та систематизації. Особливу увагу приділено аналізу положень проєкту Цивільного кодексу України, який пропонує новий підхід до визначення юридичного статусу дитини незалежно від набуття нею повної цивільної дієздатності. Визначено, що такі новели мають як позитивні аспекти, пов’язані з посиленням гарантій прав дитини, так і дискусійні положення щодо трансформації її правового статусу. Розглянуто також доктринальні підходи до визначення прав дитини через категорії потреб та інтересів, що формують зміст її правового статусу. Окремо обґрунтовано важливість закріплення у цивільному законодавстві принципу найкращих інтересів дитини як базового орієнтира правозастосовної діяльності. Наголошено, що його імплементація повинна мати не декларативний, а практичний характер, зокрема шляхом деталізації механізмів врахування думки дитини залежно від її віку та рівня розвитку, а також забезпечення ефективних процедур захисту її прав. Крім того, акцентовано увагу на необхідності подальшого вдосконалення механізмів реалізації та захисту цивільних прав дитини, зокрема в умовах цифровізації суспільства та появи нових форм суспільних відносин. Зазначено, що розширення можливостей дитини щодо самостійного здійснення прав має супроводжуватися належними гарантіями безпеки та контролю з боку держави і законних представників. Запропоновано авторське визначення прав дитини як сукупності особистих немайнових та майнових прав, обумовлених її потребами та гарантованих державою, реалізація яких забезпечує належний розвиток дитини. Зроблено висновок про необхідність уніфікації законодавчих підходів, удосконалення термінології та забезпечення системності правового регулювання у сфері захисту прав дитини.