СІМЕЙНО-ПРАВОВИЙ СПІР ЯК ІНСТРУМЕНТ УХИЛЕННЯ ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті актуалізується безпрецедентний виклик, з яким зіткнулася сучасна українська правова система – деформацію інституту сімейного права – сімейних спорів, які мають передусім захищати інтереси дітей та використання його як прихованого способу ухилення мобілізації. Встановлено, що сьогодні має місце правовий деструктивний феномен, за якого законодавчі механізми забезпечення найкращих інтересів дітей використовуються їх батьками з метою створення умов для уникнення виконання конституційного обов’язку із захисту Вітчизни. Виокремлено ряд процесуальних проблем з розгляду судами сімейних спорів, маніпуляція якими може створити передумови для отримання відстрочки під мобілізації. Відтак особливої уваги потребує ідентифікація ознак завідомої безпідставності та штучності таких спорів, виявлення яких судом дасть змогу захистити інтереси дитини, держави, громадянського суспільства. Визначено три процесуальні фільтри, що дозволять суду встановити штучність сімейного спору: критична оцінка вмотивованості висновків органу опіки та піклування, залучення до участі у справі ТЦК та СП та заслуховування і врахування думки дитини. Обґрунтовано необхідність внесення змін до чинних нормативно-правових актів з питань мобілізації з метою синхронізації останніх із нормами сімейного та цивільного законодавства задля створення надійних законодавчих бар’єрів, які зможуть знівелювати будь-які маніпуляції із сімейними спорами. Зокрема у досліджуваній категорії справ, на наш погляд, було б доцільним імперативно закріпити обов’язок орган опіки і піклування у своєму висновку надавати мотивовану оцінку наявності чи відсутності штучного створення батьками умов для ухилення від несення військової служби та передбачити обов’язкове залучення судом до участі у судовому розгляді як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.