ПРЕВЕНТИВНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ТА РАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ: ДОСВІД КРАЇН БАЛТІЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Анотація

У статті здійснено характеристику процедур превентивної реструктуризації та інструментів раннього попередження неплатоспроможності в окремих країнах-членах Європейського Союзу, що представляють схожі правові системи. Дослідження фокусується на імплементації Директиви (ЄС) 2019/1023, яка змінила європейський підхід з ліквідаційних процедур на превентивні заходи, спрямовані на збереження життєздатного бізнесу та робочих місць. Розглянуто правове регулювання процедур неплатоспроможності Хорватії, Угорщині, Румунії, Болгарії, Латвії, Литві та Естонії. Проаналізовано адаптацію положень європейського законодавства кожної країни, зокрема, досліджуються критерії визначення «ймовірності неплатоспроможності», механізм раннього попередження (зокрема й цифрові платформи та консультаційні послуги), особливості мораторію, критерії формування класів кредиторів та голосування за план реструктуризації. Приділено увагу механізму “cross-class cram-down”, що дозволяє долати незгоду окремих класів кредиторів. Досліджено баланс між принципом «боржник у володінні» та рівнем судового втручання в кожній юрисдикції. Виявлено, що попри спільну мету гармонізації, існують значні відмінності в ступені гнучкості позасудових механізмів та доступності превентивних процедур, особливо для ММСП. Результати дослідження мають значну теоретичну та практичну цінність для відстеження еволюції правового регулювання неплатоспроможності, визначення універсальних та особливих національних інструментів, найбільш ефективного досвіду подолання фінансових труднощів та неплатоспроможності, які можуть бути враховані при реформуванні українського законодавства в контексті євроінтеграції. Встановлено, що країни Центрально-Східної Європи та Балтії, на відміну від країн Західної, Північної та Південної Європи, здійснювали імплементацію Директиви без сформованих традицій ринкової культури превентивної реструктуризації. Це зумовлює необхідність подальшої апробації та оцінки проведених реформ для визначення ефективних шляхів гармонізації європейського законодавства з урахуванням національних особливостей постсоціалістичних правових систем.