Нове українське право

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЛЕГКИЙ ПЕРСОНАЛЬНИЙ ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Олеся Миколаївна Козакевич — 2024-08-12

У статті розглянуто актуальність визначення правового статусу та значення легкого персонального транспорту для забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні. Дослідження цього питання полягає у визначенні адміністративної відповідальності за правопорушення вченні з використанням легкого персонального транспорту та шляхів вдосконалення адміністративно-деліктного законодавстваю. Обгрунтовано, що необхідність у чіткому правовому регулюванні пересування легким персональним транспортом, спричинена рядом нових проблем, що пов’язані із безпекою дорожнього руху. Недосконалість законодавства та правил дорожнього руху у результаті призводить до великої кількості адміністративних проступків, пов’язаних із легким персональним транспортом. Визначено основні види та правове регулювання щодо легкого персонального транспорту. Розглянуто нормативно-правовое регулювання адміністративної відповідальності у контексті забезпечення безпеки дорожнього руху. Визначено сучасний стан адміністративних проступків вчинених за використання легкого персонального транспорту. Найбільш поширеними адміністративними правопорушеннями в цій сфері наразі є: пересування по проїзній частині дороги, пересування легким персональним транспортом по пішохідній частині, недотримання правил дорожнього руху (незнання правил, їзда на червоне світло, їзда по зустрічній смузі тощо), ігнорування сигналів світлофора, перевищення дозволеної швидкості, керування легким персональним транспортом у нетверезому стані, перевезення пасажирів, невикористання захисного екіпірування (шолома, наколінників, наколінників). Проаналізовано особливості адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху користувачів легкого персонального транспорту. Надано пропозиції щодо шляхів вдосконалення правового регулювання легкого персонального транспорту. Звернено увагу на те, які доопрацювання потребує адміністративне-деліктне законодавство України щодо легкого персонального транспорту.

ОСНОВОПОЛОЖНІ ІДЕЇ (ПРИНЦИПИ) АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

Юлія Юріївна Пустовіт — 2024-08-12

У статті розглянуто проблемні питання сутності дефініцій «принципи», «принципи адміністративного права» та «принцип адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки», проаналізовано сучасні погляди дослідників щодо вивчення принципів загалом і у конкретній сфері відповідно, їхньої ідентифікації в системі адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки (за його складовими, видами та формами). Встановлено, що поняття «принципи адміністративного права» та «принцип адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки» є видовим поняттями від родового поняття «принцип права» та основного поняття «принцип», що проявляється через зіставлення їхніх ознак. Визначено, що поняття «принцип адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки» з притаманною йому сукупністю всіх ознак є способом трансформації основних принципів права. Проаналізовано нормативно-правові акти сфери продовольчої безпеки, зокрема, Римська декларація з всесвітньої продовольчої безпеки. Виокремлено принципи у сфері адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки. Встановлено, що недоліком у законодавстві України з питань адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки є недостатня узгодженість існуючих принципів, які закріплені у різних нормативно-правових актах, а також недостатність виявлення (виокремлення) науковцями нових принципів, які з’являються у зв’язку з інтеграцією у європейське середовище України та їхнього закріплення на законодавчому рівні. Підтверджено, що принципи адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки – це науково обґрунтовані основні засади, вихідні положення, які визначають особливості виникнення, розвитку та функціонування інституту адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки, є базою для розвитку науки адміністративного права у складі з інститутами, втілюють у собі цінності, що визначають правосвідомість та правову поведінку суб’єктів адміністративних відносин, а саме: адміністративно-правового забезпечення продовольчої безпеки.

ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ ІЗ НЕПОВНОЛІТНЬОЮ ОСОБОЮ

Олександр Сергійович Бакшеєв — 2024-08-12

Мета: аналіз особливостей укладення договору про надання правничої допомоги із неповнолітньою особою, окреслення потенційних теоретичних та практичних проблем захисту адвокатом прав дитини, що виникають у зв’язку з неможливістю укладення договору та визначення ефективних шляхів для їх подолання. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались такі методи наукового пізнання як: порівняльно-правовий, системно-структурний, аналізу та синтезу. Результати. В результаті дослідження визначено особливості укладення договору про надання правничої допомоги малолітньою, неповнолітньою особою та проаналізовано судову практику в частині повноважень адвоката представляти інтереси неповнолітньої особи на підставі договору про надання правничої допомоги, який не був погоджений законними представниками дитини. Вказано, що норми Цивільного кодексу України та закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» фактично унеможливлюють укладення договору про надання правничої допомоги із малолітньою особою за відсутності схвалення з боку законних представників, що суперечить закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Запропоновано внести зміни до закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» нормою, згідно якої договір про надання правничої допомоги може бути укладено будь-якою фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років. Договір про надання правничої допомоги із особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може бути укладений виключно на безоплатній основі.

ДОДАТКОВА ГРОШОВА ВИНАГОРОДА ЯК ІНСТРУМЕНТ СТИМУЛЮВАННЯ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО ДО ПРОВЕДЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО АУКЦІОНУ

Євгеній Віталійович Зимненко — 2024-08-12

У статті досліджується значення додаткової грошової винагороди арбітражного керуючого як важливого чинника забезпечення незалежності, прозорості та ефективності аукціонів у процедурах банкрутства. Арбітражний керуючий виконує ключову роль у проведенні аукціонів з продажу майна боржника, що вимагає високого рівня професіоналізму та неупередженості. Проте, існує негативна практика коли арбітражні керуючі з метою отримання фінансової вигоди починають співпрацювати з конкретними учасниками справи про банкрутства і, на жаль, така співпраця не завжди направлена на досягнення основної мети банкрутства – отримання якнайбільшого задоволення вимог кредиторів. В більшості випадків така негативна практика обумовлена тим, що арбітражні керуючі у справах про банкрутство за звичайних умов позбавлені мотивації діяти незалежно та неупереджено з метою погашення якомога більшої кількості вимог кредиторів. Ця проблема знайшла своє вираження в діяльності арбітражних керуючих на стадіях підготовки та проведення аукціону. Як виявляється, на практиці в більшості випадків арбітражний керуючий жодним чином не сприяє активному продажу майна з прилюдних торгів покладаючись на гарантії законодавства щодо отримання винагороди в результаті його продажу в незалежності від активних дій. Автор статті аналізує вплив способу отримання розміру додаткової винагороди на якість роботи арбітражного керуючого щодо підготовки та проведення аукціону у банкрутстві. У зазначеній статті автор надає правову оцінку нормам чинного законодавства, що гарантують право арбітражного керуючого на отримання додаткової грошової винагороди. В статті проаналізовані ситуації, коли арбітражний керуючий може мати право на додаткову винагороду згідно з вимогами Кодексу. Автор статті аналізує вплив розміру додаткової грошової винагороди та спосіб її призначення на якість роботи арбітражного керуючого щодо підготовки та проведення аукціону у банкрутстві. Робота має значний практичний інтерес для адвокатів, арбітражних керуючих, суддів та інших зацікавлених учасників процедур банкрутства в Україні. В статті наголошено на необхідності формування нових підходів до виплати додаткової грошової винагороди арбітражному керуючому з метою його стимулювання до розвитку професійної етики, неупередженості та незалежності. Автором проаналізовано правові підходи країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки до порядку та умов виплати арбітражному керуючому додаткової винагороди з метою використання цих підходів у вітчизняному законодавстві. У зазначеній статті автор пропонує механізми створення балансу інтересів між арбітражними керуючими та кредиторами при реалізації права арбітражного керуючого на додаткову винагороду. Аналіз останніх досліджень і публікацій: На сьогоднішній день тема додаткової грошової винагороди арбітражного керуючого, як гарантії незалежного аукціону, не є широко дослідженою в українській науковій літературі. Однак, деякі аспекти цієї теми були висвітлені у роботах вчених, що займаються питаннями правового регулювання процедур банкрутства та ролі арбітражних керуючих: О. Беляневич, О. Васьковський, Л. Грабован, В. Джунь, Ю. Кабенок, Б. Поляков, В. Радзивілюк, А. Бутирський, Л. Ніколенко.

ПРОБЛЕМА СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЕЛЕКТРОННЕ ПРАВОСУДДЯ», «ЕЛЕКТРОННЕ СУДОЧИНСТВО» ТА «ЕЛЕКТРОННИЙ СУД» В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Максим Зубашков — 2024-08-12

Розвиток інформаційних технологій та повсюдна цифровізація не полишають осторонь і правову систему України, в тому числі й національний цивільний процес. Таким чином актуальною темою для здійснення досліджень є впровадження та використання електронних інструментів для у процесі здійснення правосуддя. Статтю присвячено аналізу співвідношення понять "електронне правосуддя", "електронне судочинство" та "електронний суд", що широко використовуються в наукових дослідженнях та різних нормативно-правових актах, однак їх правовий зміст та взаємозв’язок залишаються предметом дискусій серед науковців, як і питання їх функціонування в рамках цивільного процесу України. У статті досліджуються базові поняття "суд", "судочинство" та "правосуддя", з метою визначення їхніх основних функцій та місця в «традиційній» судовій системі. Правосуддя таким чином розглядається як діяльність судів, спрямована на розгляд і вирішення судових справ, судочинство - як процесуальна форма діяльності судів, а суд - як орган, уповноважений на здійснення правосуддя у спеціальній, встановленій процесуальним законом формі. Розглянуто та проаналізовано положення Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec (2009)1 в контексті вказаного в них визначення електронного правосуддя . Аналізується нормативно-правове регулювання електронного правосуддя в цивільному процесі України, включаючи впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) та її підсистеми "Електронний суд", а також питання відмінності її назви, закріпленої у ЦПК України (ЄСІКС) від запропонованої (ЄСІТС) досліджуваними Концепцією галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції та інших установ судової системи та Положенням про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Важливою частиною дослідження у цій статті є формулювання на основі «традиційних» понять «правосуддя» ,«судочинство» та «суд» визначень та аналіз співвідношення понять «електронне правосуддя», «електронне судочинство» та «електронний суд» з урахуванням використання ІКТ для здійснення правосуддя. Дослідження вказує на той висновок, що в рамках цивільного процесу України електронне правосуддя реалізується у формі електронного судочинства, котре здійснюється за допомогою використання ІКТ «ЄСІТС (ЄСІКС)» та її підсистеми «Електронний суд» як засобів здійснення електронного правосуддя. Визначення чітких меж між цими поняттями сприятиме розробці ефективних правових механізмів, що відповідають сучасним викликам і потребам суспільства, забезпечуючи прозорість та доступність правосуддя.

АКТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ОБ’ЄКТА СКЛАДІВ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ТА ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ

Ілона Мар’янівна Федишин — 2024-08-12

Стаття висвітлює комплексне дослідження актуальних питань щодо об’єкта складів кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державних та громадських діячів в Україні. В статті загально згадано проблему визначення об'єкта складу кримінального правопорушення в українському кримінальному праві. Аналізуючи різні концепції до визначення об'єкта кримінального правопорушення, автор вказує на відсутність єдиного підходу до цього питання в законодавстві. Зазначено, що поки що в Кримінальному кодексі України не закріплено поняття «об'єкт складу кримінального правопорушення», хоча у проекті нового КК України таке положення передбачено. В статті аналітично та критично узагальнено напрацювання науки кримінального права щодо об’єкта складів кримінальних правопорушень передбачених ст. 112, ч. 2 ст. 163, ст. 344, ст. 346, ст. 351, ст. 351-1, ст. 351-2 КК України. Наголошено на значущості концепції національної безпеки в умовах реального злочину агресії та зазначено позицію автора на визначення поняття «національна безпека». Особлива увага приділяється законодавчим ініціативам щодо вдосконалення кримінального законодавства з охорони державної та громадської діяльності. Вперше обґрунтовану характеристику об’єкта (загального, родового і безпосереднього) складів кримінальних правопорушень, що посягають на діяльність державних та громадських діячів подано комплексно, а не щодо окремої статті КК України. Автор вказує також на недоліки в положеннях кримінального законодавства (в контексті кримінальних правопорушень проти державного та громадського діяча), пропонує шляхи їх вирішення. Підкреслено важливість правового захисту діяльності державних та громадських діячів у контексті сучасних викликів і загроз. Висновки автора підкріплені науковими джерелами. Висновки статті є внеском у сучасну теорію кримінального права та застосування їх в практичній діяльності.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Сергій Васильович Хоркавий — 2024-08-12

У статті наголошується, що побудова європейської моделі організації та діяльності Національної поліції є важливим напрямком діяльності держави та актуальним аспектом забезпечення цілісності усієї правоохоронної системи в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції та імплементації до українського законодавства європейських правових стандартів юридичного змісту. Проаналізовано сучасні загальноєвропейські стандарти організації роботи поліції. Аналіз показує, що нормативно-правові акти які визначають ключові стандарти діяльності поліції доцільно згрупувати у три групи. До першої групи, слід віднести нормативно правові акти які визначають вимоги до кандидатів та організацію проходження служби поліцейських (етичні вимоги до поліцейських, його права та обов'язки, умови проходження служби в поліції тощо). До другої групи ‒ акти які визначають стандарти роботи поліції (захист прав людини і основних свобод, заборону катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, дотримання принципи поводження з в’язнями тощо). До третьої групи входять звіди науково-методологічного характеру, ініційовані органами Європейського Союзу. Показані функції та повноваження поліції у відповідності до європейських правових стандартів. Автор приділяє увагу окремим працям і документам які зосереджені на демократичній поліції. Наголошується, що теорія та практика спирається на три важливі складові демократичної поліції: законність, професіоналізм і підконтрольність. Показується єдність демократичної поліції й демократичного суспільства. Вказуються на можливість ризиків демократичної поліції. У контексті сучасних умов, під демократичною поліцією у демократичній державі пропонується розуміти структуру яка у своїй діяльності втілює демократичні принципи напрацьовані досвідом демократичних країн з метою захисту прав громадян і незахищених верств населення, має прозору управлінську структуру і прихильна принципам належного урядування. З урахуванням положень статті 1 Конституції України зроблені пропозиції до Закону України «Про Національну поліцію».

ПЕРЕДМОВА

Олексій Олександрович Кот — 2024-08-12

ПЕРЕДМОВА

ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИМІРИ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СТАН, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Руслан Олексійович Стефанчук — 2024-08-12

У статті розкрито питання правотворчої діяльності Верховної Ради України. Відзначено, що за понад 30-річний період незалежності в Україні так і не було вироблено єдиного підходу до правотворчої діяльності органів публічної влади, і лише Верховна Рада України ІХ скликання у непростих і, навіть, екстремальних умовах повномасштабної війни прийняла базовий законодавчий акт у сфері правотворчості. Наголошено на особливостях роботи Парламенту у період дії правового режиму воєнного стану, а також його результативності у сфері законодавчої діяльності. Відзначено важливість у період дії воєнного стану парламентської дипломатії та міжпарламентського співробітництва. Охарактеризовано специфіку оновлення системи законодавства, її «очищення» від радянського символізму. Статистичні дані щодо показників діяльності Верховної Ради України наведено станом на середину квітня 2024 року. Окрему увагу приділено Закону України «Про правотворчу діяльність», який містить низку новел і прогресивних положень, спрямованих на забезпечення участі громадянського суспільства у правотворчій діяльності та підвищення якості законодавства України, посилення координації роботи між Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Цьому сприятиме запровадження: аналітичних, прогнозних та програмних документів публічної політики для планування правотворчої діяльності; оцінки впливу як обов’язкового етапу розроблення проекту нормативно-правового акта; публічних консультацій із метою реалізації принципів відкритості та прозорості правотворчої діяльності тощо; ведення Міністерством юстиції України Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Крім того, йдеться про: плановість діяльності Парламенту; здійснення правового моніторингу як запоруки реалізації контрольної функції Верховної Ради України; оптимізацію інституційної спроможності Парламенту. Шляхи подальшого удосконалення правотворчої діяльності Парламенту вбачаються, зокрема, у: здійсненні рекодифікації та декодифікації національного законодавства, що призведе до підвищення його якості у кращих європейських традиціях; побудові моделі покрокового алгоритму дій суб’єктів правотворчої діяльності на усіх етапах її здійснення; створенні єдиної інформаційної бази даних із питань адаптації законодавства України до положень права ЄС (acquis ЄС); запровадженні Єдиного реєстру правотворчих пропозицій (ініціатив, ідей); активному використанні ІТ-технологій у правотворчій діяльності; застосуванні аналізу довгострокових пріоритетів розвитку законодавства при плануванні Парламентом своєї роботи.

ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Ольга Анатоліївна Гусар — 2024-08-12

У статті здійснено аналіз останніх наукових досліджень присвячених правотворчій діяльності, з чого слідує що ця тема є актуальною серед науковців, які всебічно її досліджують, здійснюючи глибоку аналітичну роботу. Відзначено важливість прийняття Закону про «Правотворчу діяльність», який унормував формат здійснення такої діяльності. В роботі приділено увагу особливостям правотворчої діяльності у воєнний та повоєнний період відновлення українського законодавства та визначено, що така діяльність спрямована на планування та видання нормативно-правових актів надзвичайного характеру, які закладають основи забезпечення безпеки, захисту прав людини і громадянина та обов’язково враховують міжнародно-правові зобов’язання України, напрямки, пріоритети та цілі, що визначені програмними документами. Визначено, що в повоєнний період вектор правотворчої діяльності спрямовано на відновлення зруйнованої інфраструктури, запровадження компенсаторних заходів учасникам бойових дій, на соціальне забезпечення населення, залучення інвестицій, ефективний судовий захист та інше. Обґрунтовано, що планування правотворчої діяльності є безперервний, узгоджений процес підготовки та прийняття (видання) нормативно-правових актів, з метою забезпечення прогнозованого розвитку публічної політики, який здійснюється шляхом прийняття документів та перспективного планування суб’єктами правотворчої діяльності, враховуючи результати науково-експертних висновків, фахових експертиз щодо визначення основних орієнтирів, засад, принципів, вдосконалення галузевого законодавства, встановлення пріоритетності та послідовності прийняття законодавчих актів.

ЕТАПИ РОЗРОБЛЕННЯ ПРОЕКТУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА

Надія Василівна Міловська — 2024-08-12

У статті визначено основні етапи розроблення проекту нормативно-правового акта як важливої стадії правотворчого процесу та здійснено їх характеристику. Встановлено, що нормативно-правові акти є вагомим засобом для врегулювання суспільних відносин, вирішення завдань та реалізації функцій держави. Тому важливо, щоб їх зміст відповідав принципу правової визначеності, який є основою для їх однакового застосування, що робить суспільні відносини стабільними. Від рівня правової визначеності залежить і рівень правової безпеки в державі, адже нечіткість, двозначність, суперечливість норм права призводить до зниження ефективності правового регулювання. Обґрунтовано, що одним із важливих питань, що потребують подальшого наукового вивчення з метою впорядкування правотворчої діяльності та удосконалення правового регулювання суспільних відносин в контексті євроінтеграційних процесів в Україні, є питання ефективного, якісного та послідовного розроблення проектів нормативно-правовових актів, дотримання вимог нормопроектної техніки. Встановлено, що розроблення проекту нормативно-правового акта має включати такі етапи: 1) підготовка тексту проекту нормативно-правового акта, пояснювальної записки та інших супровідних документів до нього; 2) здійснення оцінки впливу проекту нормативно-правового акта на суспільні відносини з викладенням її результатів у пояснювальній записці; 3) здійснення оцінки відповідності проекту нормативно-правового акта зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС); 4) організаційно-технічне забезпечення підготовки проекту нормативно-правового акта; 5) проведення публічних консультацій (крім випадків, передбачених законом); 6) погодження проекту нормативно- правового акта з відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом. При цьому акцентовано увагу на тому, що під час дії в Україні воєнного стану суб’єкти правотворчої діяльності можуть приймати (видавати) нормативно-правові акти без дотримання таких етапів розроблення проекту нормативно-правового акту, як: здійснення оцінки впливу проекту нормативно-правового акта на суспільні відносини з викладенням її результатів у пояснювальній записці; організаційно-технічне забезпечення підготовки проекту нормативно-правового акта; проведення публічних консультацій. Зроблено висновок, що чітко налагоджена нормотворча технологія здатна забезпечити не тільки належну якість i ефективність нормативно-правових актів, але й забезпечити їх позитивний вплив на політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються в державі.

ДОКТРИНА ПРАВОТВОРЧОСТІ ЯК ОКРЕМИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ ПРАВА

Ярослав Ярославович Мельник — 2024-08-12

Статтю присвячено дослідженню проблем правотворчості у призмі правової доктрини та елементів системи права. У статті розглядається система права та розкриваються основні тенденції розвитку правової доктрини, аналізується чинне законодавство та судова практика. У статті досліджуються творчість, як категорія філософії, досліджується питання регрес, як філософської категорії, обґрунтовується правотворчість як феномен права та визначається його місце в системі права та доктрині правотворчості; аналізується доктринальне значення системи права та її елементів; розкриваються особливості правової доктрини, – в результаті чого ставиться питання про виокремлення доктрини правотворчості, як окремого елементу системи права. А саме тому, що така заснована на правових вченнях, дослідженнях, наукових розробках та «наукових звичаях» (постулатах). Вона (доктрина правотворчості) охоплюється правозастосовною діяльністю згідно до Закону № 3354-IX від 24 серпня 2023р. За результатами дослідження робляться висновки стосовно, які полягають у визначення поняття «доктрини правотворчості», визначено ознаки правотворчості та елементи доктрини правотворчості як системи права. Пояснюється їх суть та розкривається їх зміст. Зокрема, встановлено такі ознаки доктрини правотворчості як от: «методологічна-інструментальна ознака»; «ознака засновництва»; «ознака наукового планування»; «ознака наукової передбачуваності», «ознака системності». На системному рівні (співвіднесення до системи права), встановлено, що доктрині правотворчості притаманні такі елементи як от елемент (1)системного утворення, який засновується на: (а)цілісності; (б)узгодженості; (в)внутрішній структурованості (організованості); (2)наявність соціальної обумовленості; (3)відображення статики та динаміки доктрини правотворчості; (4)групування елементів системи права завдяки доктрині правотворчості; (5)можливість відображати внутрішню будову права у доктринальному змісті.

ІНКОРПОРАЦІЯ ЯК ФОРМА УПОРЯДКУВАННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Євген Миколайович Бодюл — 2024-08-12

У статті розглядаються загальнотеоретичні проблеми інкорпорації законодавства. На основі аналізу наукових підходів, дається авторське визначення інкорпорації законодавства як однієї з форм систематизації, якій властиве зовнішнє упорядкування нормативно-правових актів шляхом їх об’єднання у збірники за певними критеріями та правилами без зміни їхнього чинного тексту. У статті зазначається, що інкорпорація є найменш складною формою систематизації, водночас вона важлива як її базовий, початковий елемент, який має тісні зв’язки з іншими формами систематизації. Зокрема, інкорпорація за предметом регулювання лежить в основі консолідованих нормативно-правових актів. Завдяки науково-теоретичній діяльності та її результатам свій процес розпочинає кодифікація. Таким чином, інкорпорація є приводом для початку активної діяльності щодо зміни і вдосконалення законодавства. Саме інкорпорація дозволяє зрозуміти, який його сучасний стан. За результатами інкорпорації можливо зробити висновок про недоліки та позитивні риси такого законодавства та надалі вдосконалювати його. Робиться висновок, що інкорпорація законодавства повинна проводитись відповідно до певних критеріїв та правил. У свою чергу, це дозволить відрізняти інкорпорацію від інших форм систематизації, здійснювати роботу щодо оформлення інкорпоративного збірника без застосування елементів консолідації або ж кодифікації.

КОНСОЛІДАЦІЯ ЯК ФОРМА ВПОРЯДКУВАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анатолій Григорович Лапко — 2024-08-12

У статті аналізуються наукові напрацювання українських дослідників щодо консолідації нормативно-правових актів та перераховуються визначення цього поняття, надані різними авторами. На основі аналізу цих визначень виділено основні ознаки, властиві консолідації як юридичному явищу. Приділено увагу науковим підходам до консолідації у законодавстві та практиці зарубіжних країн. У зарубіжній юридичній думці проблематика систематизації також акцентується на консолідації як формі впорядкування нормативно-правових актів. Відзначено, що практика систематизації законодавства через консолідацію нормативно-правових актів є поширеною у багатьох країнах. Наведено приклади систематизації нормативно-правових актів у окремих країнах. Автор підкреслює необхідність подальшого наукового дослідження шляхів врегулювання питань консолідації як форми впорядкування нормативно-правових актів.

ЗАКОНОДАВЧЕ УПУЩЕННЯ: НОРМАТИВНІ ТА ДОКТРИНАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ, ВИЯВЛЕННЯ ТА УСУНЕННЯ

Анатолій Миколайович Колодій — 2024-08-12

У конституційно-правовій теорії і практиці відсутність чи неналежне правове регулювання суспільних відносин називають законодавчою прогалиною, законодавчим упущенням, законодавчим вакуумом тощо. У статті досліджується сутність категорії «законодавче упущення» та його співвідношення з суміжним поняттям «юридична прогалина», що по суті становлять вади правотворчості. Вважається, що законодавче упущення не можна ототожнювати із законодавчою прогалиною, оскільки законодавче упущення існує у сфері функціонування найбільш важливих суспільних відносин, тому являє собою конституційний делікт, що полягає в порушенні Конституції України, а тому не може бути подолане шляхом тлумачення конституційних норм та принципів. Автори, виходячи з аналізу конституційно-правової теорії і практики, визначають законодавче упущення як порушення конституційних норм і принципів, яке виражається у незабезпеченні уповноваженими суб’єктами законодавчого підґрунтя для функціонування ефективного юридичного механізму з метою належного унормування найбільш важливих суспільних відносин, необхідність врегулювання яких прямо вимагається або передбачена Конституцією України. Законодавчі упущення виявляються не тільки у процесі професійної діяльності Конституційного Суду України, судів у системі судоустрою України, але й під час доктринального пізнання юридичних явищ. Робиться висновок, що законодавче упущення не може бути повністю подолане шляхом тлумачення конституційних норм та принципів, оскільки Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, однак Конституційний Суд України може і зобов’язаний констатувати наявність законодавчих упущень у правовому регулюванні.

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ПІДЗАКОННИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В СИСТЕМІ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Наталія Іванівна Атаманчук — 2024-08-12

У статті проаналізовано поняття підзаконного нормативно-правового акту, особливості та види підзаконних нормативно-правових актів, що визначені в Законі України «Про правотворчу діяльність». Автором проаналізовано особливості планування правотворчої діяльності з розроблення проектів підзаконних нормативно-правових актів, порядок розгляду проекту і прийняття (видання) підзаконного нормативно-правового акта, а також підстави скасування підзаконного нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента. Вивчено особливості державної реєстрації підзаконних нормативно-правових актів та здійснення правового моніторингу щодо підзаконних нормативно-правових актів. Зосереджено увагу на ієрархічній підпорядкованості у системі нормативно-правових актів України, місця підзаконних нормативно-правових актів в цій системі. З’ясовано, що юридичною наукою і практикою визнається важлива роль підзаконного регулювання у створенні та функціонуванні внутрішньо узгодженої правової системи нашої держави. Доведено, що підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються на виконання й конкретизацію Конституції України, законів, чинних міжнародних договорів України відіграють важливу роль у регулюванні суспільних відносин. Наголошено на підвищенні якості та ефективності підзаконної правотворчості, а також подальшому реформуванню та удосконаленню правотворчої діяльності в умовах прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність».

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА

Людмила Францівна Купіна — 2024-08-12

У статті проаналізовано теоретико-правові підходи до оцінки ефективності реалізації норми права. Розкрито значення емпіричних даних та наукових досліджень у формуванні категоріального апарату ефективності норм права та ефективності законодавства. Проведено аналіз положень Закону України «Про правотворчу діяльність», яким вперше з метою оцінки ефективності реалізації нормативно-правового акта впроваджено процедуру правового моніторингу. Обґрунтовано, що при проведенні оцінки ефективності реалізації норми права доцільним є врахування суб’єктивних та об’єктивних обставин, в умовах яких здійснюється правореалізація. Доведено, що під час оцінки реалізації ефективності норми права, визначається ступінь впливу нормативно-правового акта на сферу суспільних відносин, що відображається у кількісних та якісних показниках. Визначено, що кількісний показник формує уяву про фактичну та економічну ефективність реалізації норми, а якісний про її обґрунтованість, доцільність та корисність при врегулюванні суспільних відносин. Застосування вказаних показників при оцінці впливу нормативно-правового акта створить можливість встановити співвідношення між цілю норми права і змістом правових норм, що важливо для забезпечення якості законодавства.

МОНІТОРИНГ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Андрій Богданович Гриняк — 2024-08-12

Статтю присвячено особливостям судового моніторингу цивільного законодавства України за результатами узагальнення судової практики. Встановлено, що саме судова система змушена спрямовувати свої зусилля на виявлення законодавчих лакун та їх усунення шляхом судової правотворчості як дієвого механізму подолання правового ввакууму, оскільки застосування правових аналогій вже не вирішують проблему швидкого реагування на появу нових відносин. Відповідно й завданням сучасного цивільного судочинства є не лише справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ, але й пошук судом такого права, яке може найточніше урегулювати спірні правовідносини. Зазначена функція правового моніторингу за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики прямо закріплена у ст. 71 Закону України «Про правотворчу діяльність». Зважаючи на це судовий моніторинг повинен включати в себе роботу з перевірки цивільного законодавства на предмет їх відповідності Конституції України, основоположним принципам права, аcquis communautaire ЄС. Відповідно й «лакмусовим папірцем» визначення ефективності Цивільного кодексу України є статистика його застосування на практиці шляхом використання зворотного зв’язку від правозастосовця до законодавця. Відповідно закріплення функції судового моніторингу в положеннях Закону України «Про правотворчу діяльність» сприятиме дотриманню балансу між законодавчою, виконавчою та судовою гілками в сферах правотворчості та правореалізації, виходячи із закріплених у Конституції України запобіжників. Такий тандем, в якому суд, виявивши прогалини, колізії положень цивільного законодавства, з метою забезпечення здійснення правосуддя здійснює правотворення, на основі якого, вносяться зміни у відповідний нормативно-правовий акт, призведе до формування належної правової політики та дотримання необхідного балансу приватних і публічних інтересів. Судові органи є тим суб’єктом, хто наділений відповідною компетенцією для аналізу таких об’єктів моніторингу, як Цивільний кодекс України та інші акти законодавства. Судовий моніторинг спрямований як на удосконалення механізмів правового регулювання приватноправових відносин, так і на оновлення як цивільного, так і цивільного процесуального законодавства, адже направлений на виявлення та вирішення притаманних цим сферам проблем.

ЛОКАЛЬНА ПРАВОТВОРЧІСТЬ ТА ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ СПРАВЛЯННЯ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ ФІЗИЧНИМИ І ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ: ПРАВОВІ ФОРМИ ТА МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ У РЕГУЛЮВАННІ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Володимир Васильович Носік — 2024-08-12

Розглянуто науково-теоретичні, конституційні, законодавчі інституційні основи правотворчої діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування та здійснення ними публічного адміністрування у сфері справляння плати за землю фізичними і юридичними особами України. Наголошується, що закон «Про правотворчу діяльність» щодо форм та механізму реалізації правотворчої діяльності місцевих органів державної влад та органів місцевого самоврядування дозволяє забезпечити реалізацію принципу правової визначеності у правовому регулюванні та публічному адмініструванні земельних відносин у сфері справляння плати за землю фізичними і юридичними особами. Також вбачається, що прийняття цього закону позитивно впливатиме на забезпечення єдності судової практики у справах про визнання недійсними актів місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад у земельних спорах. Доведено, що локальні правові акти, норми яких спрямовані на регулювання земельних відносин на місцевому рівні, за своєю юридичною природою є підзаконними нормативними актами, охоплюються загальним терміном «законодавство» і їх можна відносити до регуляторних актів у системі нормативних джерела земельного права. Відтак рішення сільських, селищних, міських рад про затвердження нормативної грошової оцінки земель у межах територіальної громади є підзаконним нормативно-правовим актом, який має застосовуватися у регулюванні і публічному адмініструванні суспільних відносин у сфері справляння плати за землю, а також при вирішенні спорів у судах. Зроблено висновок про те, що Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є правовим актом індивідуальної дії, який за встановленою формою та відповідно до поданих заяв землевласників і землекористувачів обов’язково має бути безоплатно виданий Держгеокадастром як суб’єктом владних повноважень на виконання організаційно-управлінських функцій держави у сфері земельних, податкових та інших відносин в порядку надання адміністративних послуг. Стверджується, що за законом одержання землевласниками чи землекористувачами витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок необхідно розглядати як право цих суб’єктів на доступ та одержання офіційної достовірної і об’єктивної земельно-кадастрової публічної інформації про земельні ділянки, а також інформації про критерії, за якими було проведено нормативну грошову оцінку, та загальну нормативну оцінку вартості окремої земельної ділянки.

БІЛІ І ЗЕЛЕНІ КНИГИ ЯК АНАЛІТИЧНІ ДОКУМЕНТИ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРАЦІ

Олена Євгенівна Костюченко — 2024-08-12

Стаття присвячена аналізу правового потенціалу зелених та білих книг прогнозовано впливати на вдосконалення і розвиток законодавства України, зокрема й у сфері праці. Проаналізовано їх здатність забезпечити методологічну єдність удосконалення законодавства відповідно до цілей публічної політики держави, що відображена у відповідних аналітичних документах. Окремо зроблено акцент на тому, що прийняття Закону України «Про правотворчу діяльність» оновлює підходи до планування правотворчої діяльності. Акцентовано, що зарубіжний досвід показує практичну результативність впливу білих та зелених книг на: (а) якість підготовки нормативно-правових актів; (б) науково-експертну обґрунтованість обраної стратегії вирішення правових проблем; (в) формування у громадськості ідеологічної підготовленості до змін правового регулювання певних правовідносин; (г) взаємодію громадянського суспільства з державою в процесі розбудови і зміцнення демократичних і правових засад держави. Зроблено висновок, що ключовою перевагою білих та зелених книг як аналітичних документів публічної політики у сфері праці є можливість визначення цілей державної політики, відповідно до яких у подальшому мають готуватися проєкти законів, і вже на їх основі підзаконні акти у сфері праці. Стверджується, що формування ідеологічної основи для вдосконалення трудового законодавства відповідно до визначених цілей надасть можливість більш оперативно досягати мети правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. Обстоюється думка, що зелені книги здатні розкрити різні методологічні підходи до вирішуваної правової проблеми, а подальше вдосконалення трудового законодавства на основі білої книги робить можливим збереження концептуальної єдності нормативно-правових актів відповідно до визначеної у білій книзі мети правового регулювання.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: НА ПРИКЛАДІ ПОЛОЖЕНЬ КРИМІНАЛЬНОГО ТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСІВ УКРАЇНИ

Тетяна Іванівна Слуцька — 2024-08-12

У статті в аспекті прийнятого Верховною Радою України Закону «Про правотворчу діяльність», введення в дію якого відбудеться згодом, на прикладі КК і КПК та внесених до них змін, розглядається існуючий стан правотворчої діяльності, зокрема в частині допущених недоліків, прогалин та колізій. При цьому, аналіз допущених недоліків свідчить про відсутність нині належного моніторингу законодавцем під час розроблення, розгляду та прийняття закону інших уже зареєстрованих законопроєктів, їх стан проходження та прийнятих попередньо законів. Як приклад правової прогалини наводиться відсутність у змісті КПК норми, що передбачала б постановлення судом окремої ухвали, як заходу реагування, в тому числі, на допущені учасниками кримінального провадження порушення закону. Розглядаючи питання подолання колізій, з метою забезпечення правильного та однакового застосування право- застосовними органами норм права, пропонується доповнити зміст ч. 3 ст. 66 Закону «Про правотворчу діяльність» положенням, яке врегульовувало б питання подолання колізій між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили у випадку, якщо вони вступили в дію (набули чинності) одночасно, стосуються одних і тих самих норм, але мають різний зміст.

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ КОНЦЕПТІВ «РИНКУ» Й «СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ» В ПОСТТОТАЛІТАРНОМУ ПРАВОВОМУ ПОЛІ УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ВИКЛИКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Микола Олександрович Кропивницький — 2024-08-12

У статті досліджуються сутнісні й аксіологічні параметри концептів «ринку» й «соціальної держави» (яке в правовій і соціологічній літературі починає витісняти термін «держава загального добробуту» з огляду на більш потужний евристичний потенціал) у правовому полі загалом і посттоталітарній правовій свідомості громадян України зокрема. Сучасна ідея соціального прогресу в правовій системі базується на постулатах поведінкової економіки Даніела Канемана (Daniel Kahneman) й Амоса Тверскі (Amos Tversky), глибокому усвідомленні «парадоксу наслідків» Макса Вебера (Max Weber), традиційному прославлянні «невидимої руки» Адама Сміта (Adam Smith) й вірі в циклічну реінкарнацію режимів laissez-faire в Європі та free hands у Сполучених Штатах Америки. Доведено, що правовий реверс посттоталітарної України в бік спрощеного раціонального порядку загрожує деградацією правової системи й правозастосовної практики в Україні до рівня здискредитованих ідеологем радянських «соціалістичних цінностей». Більш глибокі наслідки, ніж деформація логіки правової сфери, «клієнтизація» громадян, виявляються на рівні приватно-правових стосунків, адже за умов тотальної залежності громадян від держави остання не може забезпечити «кожному за потребою» з огляду на завжди наявну обмеженість ресурсу. Відповідно, розгортаються процеси «атомізації» соціуму, відсутність передумов солідарної взаємодії унеможливлює ефективний вплив правових норм на регулювання доступу до обмеженого джерела соціальних благ. Досягнено висновку, що справжній, а не декларативний відхід від патерналістської (державно-опікунської) парадигми та дискурсу панування як у нормативно-правовому полі соціального захисту, так і на загальному концептуальному рівні можливий лише за умови повноцінної інтеграції в правовий дизайн України концепту «ринку» як філософсько-правової категорії з паралельним очищенням іншого концепту – «соціальної держави» - від рудиментарних нашарувань здискредитованих соціалістичних цінностей радянського зразка (коли досі на рівні масової правосвідомості «соціальна» й «соціалістична» держави є ледь не тотожними поняттями).

ОЧІКУВАННЯ ВІД РІШЕННЯ СУДУ ЯК ВИД МАЙНОВОГО ОЧІКУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Дмитро Сергійович Луценко — 2024-08-12

Очікування від рішення суду як вид майнового очікування в цивільному праві є складним і багатогранним явищем, яке потребує детального аналізу та дослідження. Це поняття охоплює різні аспекти правової теорії та практики, включаючи правову природу, критерії визнання, правові наслідки та механізми захисту майнових очікувань. Ця стаття розкриває ключові аспекти цього питання, включаючи визначення майнових очікувань, їх класифікацію та роль у цивільному процесі. Майнові очікування від рішення суду можна визначити як законні надії сторін на отримання певного майнового результату від судового процесу. Ці очікування виникають на підставі правових норм та фактів, що обґрунтовують претензії сторін, і вони можуть мати значні економічні та правові наслідки. Правова природа майнових очікувань залишається предметом дискусій у юридичній науці. Деякі дослідники розглядають їх як суб'єктивні права, що підлягають захисту, тоді як інші вважають їх лише правовими очікуваннями, які не створюють самостійних прав. Визначення правової природи майнових очікувань є ключовим для розуміння їх правового статусу та можливостей захисту. Критерії визнання майнових очікувань від рішення суду включають наявність законних підстав для очікувань, обґрунтованість претензій та наявність реальних шансів на отримання бажаного результату. Судова практика відіграє важливу роль у визначенні цих критеріїв, формуючи прецеденти та правові позиції, які впливають на стабільність правової системи. Наприклад, у справах про спадкування, очікування на отримання спадкового майна може бути визнане майновим очікуванням, якщо воно базується на законних підставах, таких як заповіт чи рішення суду про визнання спадкоємця. Правові наслідки визнання майнових очікувань можуть бути різноманітними. Вони можуть включати компенсацію за втрату очікуваних вигод, захист від неправомірних дій інших сторін та забезпечення виконання судових рішень. Захист майнових очікувань є важливим аспектом цивільного права. Сторони можуть звертатися до суду з метою захисту своїх очікувань, використовуючи різні правові механізми, такі як позови про визнання права, відшкодування збитків, накладення арешту на майно тощо. Ефективний захист майнових очікувань вимагає вдосконалення законодавства та правозастосовної практики. Практичні аспекти реалізації прав на майнові очікування включають вирішення конкретних спорів, застосування правових норм та забезпечення справедливого судочинства. На практиці виникають численні проблеми, такі як правова невизначеність, складність доказування та конфлікти інтересів. Вирішення цих проблем є важливим завданням для забезпечення стабільності та передбачуваності правових відносин. Узагальнюючи, майнові очікування від рішення суду є важливим елементом цивільного права, що вимагає глибокого наукового дослідження та розробки ефективних правових механізмів для їх захисту. Це сприятиме підвищенню правової культури, захисту прав та інтересів учасників судових процесів та зміцненню правової системи в цілому.

РЕФОРМА КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ ТА ФІДУЦІАРНІ ОБОВ'ЯЗКИ: ПОДВІЙНА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ОБОВ'ЯЗКУ ДБАЙЛИВОСТІ

Євген Олександрович Трубаков — 2024-08-12

З прийняттям Європейським парламентом та Радою плану Ukraine Facility 2024-2027 почався якісно новий етап реформ, спрямованих на уніфікацію законодавства України і Європейського союзу. Однією з головних реформ, в рамках названого плану, є реформа корпоративного управління державними активами. Результатами її проведення є внесення змін у низку законодавчих актів, зокрема і до Цивільного кодексу України, в якому вперше з’явилося законодавче визначення фідуціарних обов’язків лояльності і дбайливості. Реформа корпоративного управління виходить за межі державного сектору економіки, адже легальне визначення фідуціарних обов’язків посадових осіб виконавчого органу та наглядової ради поширює свою дію також і на юридичних осіб приватного права. Метою вказаної реформи є наближення українського законодавства до відповідних практик ОЕСР. Саме тому аналіз змісту фідуціарного обов'язку дбайливості був проведений за допомогою такого інструменту м’якого права як Принципи корпоративного управління G20/ОЕСР 2023. Із результатів проведеного дослідження вбачається, що обов’язок дбайливості має подвійну правову природу: це, з однієї сторони, набір формальних вимог до якісного управлінського рішення, а з іншої – правило, яке звільняє посадових осіб від відповідальності за завдані юридичній особі збитки, якщо управлінське рішення було прийнято поінформовано, добросовісно та без конфлікту інтересів. Таке правило в американській юридичній доктрині відомо як правило ділового судження, яке в різних формах існує у всіх країнах, які імплементують кращі практики корпоративного управління. Незважаючи на те, що правило ділового судження є невід’ємною частиною обов’язку дбайливості, воно не було закріплено у легальному визначенні фідуціарних обов’язків. Окрім виправлення цього недоліку, видається, що наступним етапом запровадження кращих практик корпоративного управління в Україні стане правотворча діяльність, спрямована на встановлення базового стандарту перевірки дій посадових осіб, а також визначення меж втручання суду у дискрецію посадових осіб при перевірці виконання останніми їх фідуціарних обов’язків.