Нове українське право

ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧИХ ТА ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ, ПІДСЛІДНИХ ОРГАНАМ БЕЗПЕКИ

2025-01-08T10:22:43+02:00

Статтю присвячено дослідженню питання взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час проведення обшуку житла чи іншого володіння особи у кримінальних провадженнях, підслідних органам безпеки. Зазначено, що специфіка взаємодії слідчого з відповідними уповноваженими оперативними підрозділами під час проведення обшуку в кримінальних провадженнях, підслідних органам безпеки, визначається насамперед: – попереднім документуванням кримінально-протиправної діяльності в рамках контррозвідувальної справи; – необхідністю припинення кримінально-протиправної діяльності диверсійних, шпигунських та інших мереж, груп та окремих осіб; – організацією активних заходів щодо зазначеного; – об’єктивною доцільністю в окремих випадках раптового проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді, адже обшук під час досудового розслідування, наприклад, фактів диверсій, терористичних актів, здебільшого здійснюється невідкладно за можливості забезпечення заходів безпеки під час проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії; – використанням фігурантами відповідних оперативних розробок заходів та засобів протидії розслідуванню загалом і проведенню окремих слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій З огляду на вищезазначену специфіку доведено, що дієвим інструментом припинення кримінально-протиправної діяльності та збирання потенційно доказових матеріалів є проведення одночасного обшуку під час розслідування злочинів, учинених організованими групами (диверсії, шпигунство, легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму та ін.). Конкретизовано завдання та визначено найбільш ефективні форми взаємодії оперативних підрозділів зі слідчим під час проведення обшуку в процесі розслідування окремих видів злочинів, підслідних органам безпеки (109–1142, 436–442, 447 Кримінального кодексу України).

КРИМІНОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО МІНІМІЗАЦІЇ ЗАГРОЗ ЗРОСТАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В ПІСЛЯВОЄННІЙ УКРАЇНІ

2025-01-08T10:10:35+02:00

Статтю присвячено дослідженню кримінологічних підходів до мінімізації загроз зростання злочинності в Україні після завершення війни. Післявоєнний період характеризується низкою соціальних, економічних і правових викликів, що значною мірою впливають на криміногенну ситуацію в країні. Збройний конфлікт, руйнування інфраструктури, окупація окремих територій спричинили зростання соціальної напруги та дестабілізацію економіки, що створило сприятливе середовище для розвитку різних форм злочинної діяльності. У цьому контексті надзвичайно важливим є своєчасне впровадження ефективних механізмів для попередження злочинності. Зокрема, у статті розглядаються ключові аспекти вдосконалення кримінального законодавства, яке має відповідати новим викликам, пов’язаним в тому числі з нелегальним обігом зброї, що залишиться після завершення військових дій. Велика кількість зброї, яка опиниться в розпорядженні цивільного населення або колишніх військовослужбовців, може стати серйозним фактором підвищення рівня злочинності. Тому наголошується на важливості легалізації ринку зброї, запровадженні чітких правових норм щодо її обігу й розробки навчальних програм для громадян із метою підвищення відповідальності за використання зброї. Крім того, автор акцентує увагу на розвитку державно-приватного партнерства, зокрема на залученні приватних охоронних і детективних компаній до забезпечення правопорядку. В умовах обмежених державних ресурсів такі структури можуть відігравати важливу роль у забезпеченні безпеки громадян, захисті бізнесу та боротьбі зі злочинністю на місцевому рівні. Однак для ефективної роботи цих компаній потрібне чітке законодавче регулювання, яке забезпечить їхню діяльність у рамках правопорядку й національної безпеки. Окрему увагу приділено інтеграції новітніх технологій, як-от дрони, у процеси моніторингу криміногенної ситуації та попередження злочинів. Автор підкреслює необхідність законодавчого врегулювання використання таких технологій для забезпечення їхнього належного застосування в правоохоронній діяльності й уникнення потенційних зловживань. Важливим аспектом є також моніторинг криміногенної ситуації, що дасть змогу оперативно реагувати на нові форми злочинної діяльності та забезпечить гнучкість кримінальної політики у відповідь на зміни в соціальному середовищі.

ВИНИКНЕННЯ МОРСЬКОГО ПІРАТСТВА ТА ТЕРОРИЗМУ ЯК ПРАВОВИХ КАТЕГОРІЙ

2025-01-08T10:15:56+02:00

Стаття досліджує виникнення морського піратства та тероризму як значущих правових категорій у рамках міжнародного права та національних правових систем. Історично розглянуте як акти беззаконня на морських просторах, морське піратство перетворилося на складну проблему, що потребує комплексних правових відповідей. Одночасно морський тероризм став сучасною загрозою для глобальної морської безпеки, тісно переплітаючись із більш широкими обговореннями тероризму в міжнародних відносинах. Аналіз починається з історичного огляду піратства, відстежуючи його еволюцію від давніх практик до сучасних викликів. Основні законодавчі зусилля, включно з Конвенцією Організації Об’єднаних Націй з морського права та регіональними угодами, висвітлюються як критичні заходи, спрямовані на боротьбу з піратством. У статті розглядається, як традиційні визначення піратства адаптувалися, щоб охопити сучасні акти, відображаючи значні зміни в морських операціях, технологіях і геополітичних контекстах. Після встановлення історичного контексту обговорення переходить до морського тероризму. У статті розглядаються особливості, що відрізняють морський тероризм від піратства. Аналізується зростання тероризму в морських умовах, зосереджено увагу на резонансних інцидентах, як-от теракт на USS Cole у 2000 році та захоплення круїзних суден. Підкреслюється, з якими викликами стикаються правові системи в боротьбі з актами морського тероризму, з урахуванням їхнього подвійного характеру як кримінальних дій і загроз національній і міжнародній безпеці. Стаття оцінює правові рамки, що регулюють морське піратство та тероризм, обговорюючи міжнародні конвенції, міжнародне право й національне законодавство. Критичний аналіз механізмів виконання виявляє суттєві прогалини та невідповідності в правових підходах, особливо щодо юрисдикції, переслідування та поводження з підозрюваними піратами й терористами. Акцентується роль міжнародної співпраці, що підкреслює необхідність спільних зусиль між державами та морськими організаціями для ефективної боротьби із цими явищами. У статті розглядається вплив піратства та тероризму на морську торгівлю, безпеку й міжнародні відносини. Ці загрози можуть дестабілізувати регіони та суттєво вплинути на глобальні економічні процеси. Соціально-економічні фактори, які сприяють відродженню піратства, як-от бідність, політична нестабільність та відсутність ефективного управління в прибережних районах, ретельно вивчаються, щоб забезпечити всебічне розуміння проблеми. Стаття пропонує рекомендації щодо вдосконалення правових рамок і кооперативних заходів для ефективної боротьби з морським піратством та тероризмом. Запропоновані вдосконалення передбачають встановлення чіткіших визначень у міжнародному праві, покращення підготовки правоохоронних органів і посилення механізмів обміну інформацією та нарощування спроможностей серед держав. Вирішуючи правові складнощі та соціально-політичні аспекти морського піратства й тероризму, це дослідження має на меті зробити суттєвий внесок у поточний дискурс про глобальну морську безпеку та роль права у зменшенні цих загроз. Виникнення морського піратства та тероризму як окремих правових категорій потребує багатогранного підходу, що поєднує історичні інсайти, правовий аналіз і практичні рекомендації. Цей підхід є важливим для забезпечення ефективного управління морською безпекою у XXI столітті.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

2025-01-08T10:30:16+02:00

У статті автором обґрунтовано власний погляд щодо структури адміністративно-правового механізму реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави під час воєнного стану, відповідно до якого її елементами є: 1) норми адміністративного права, які регламентують такі основні напрями, як-от: функціонування економічної сфери держави, зокрема виробничий, фінансовий, інвестиційний, продовольчий сектори; діяльність суб’єктів реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави; управлінські та інші процедури, що виникають під час реалізації вказаного виду державної політики; специфіка функціонування національної економіки та компетентних суб’єктів, які забезпечують її безпеку в умовах воєнного стану; правовідносини, що виникають в окресленій сфері; стабілізація соціальної сфери в частині аспектів, які впливають на розбудову економіки країни; 2) принципи забезпечення економічної безпеки держави під час воєнного стану, система яких містить не тільки загальні та спеціальні принципи права, а й економічні, управлінські та інші засади; 3) суб’єкти реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави під час воєнного стану, коло яких стає ширше з урахуванням особливих умов, що обумовлюється необхідністю залучення різнопрофільних органів, у тому числі створених у цей період, для комплексного підходу до вирішення завдань, пов’язаних із забезпеченням економічної безпеки держави; 4) правові відносини, які виникають між компетентними суб’єктами та іншими органами публічної адміністрації, громадянами та їх об’єднаннями під час реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави в умовах дії воєнного стану, що матимуть свою специфіку внаслідок розширеного суб’єктного складу та їх кола повноважень; 5) інструменти, за допомогою яких реалізується державна політика у сфері забезпечення економічної безпеки держави в умовах дії воєнного стану, насамперед йдеться про форми, методи, а також інші засоби, способи та ресурси (матеріально-технічні, кадрові, оперативні), що використовуються в процесі окресленого кола діяльності; 6) процедури державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави в умовах дії воєнного стану, які характеризуються різноманітним змістом і сферами реалізації, а їх результатом є проведення конкретних заходів для стабілізації, розвитку національної економічної системи, а також її охорони та захисту від реальних і потенційних загроз.

ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЯДЕРНУ ШКОДУ

2025-01-08T10:37:35+02:00

У статті досліджено особливості правової природи договору страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, надано визначення поняттю договору страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду з огляду на його правову природу. У статті продемонстровано комплексний підхід до аналізу всіх аспектів, що формують правову природу договору страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, що дає змогу краще зрозуміти сутність і напрями вдосконалення одного з основних механізмів захисту постраждалих осіб у випадку ядерних інцидентів і забезпечення виконання зобов’язань ядерних операторів. Результати дослідження мають важливе значення в контексті триваючої агресії Російської Федерації проти України, де ризики завдання ядерної шкоди зростають як через дефіцит і коливання енергії в енергосистемі, так і через погіршення умов експлуатації ядерних установок. Стаття охоплює особливості регулювання відповідної сфери правовідносин як міжнародними актами, так і національним законодавством України. Методологія дослідження особливостей правової природи договору страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду ґрунтується на юридичному аналізі міжнародних і національних правових актів, порівняльно-правовому аналізі різних систем страхування ядерних ризиків. Особлива увага приділяється фінансовим аспектам страхування, поточній динаміці витрат на страхування в Україні та моделі забезпечення виплат в разі настання страхового випадку. Основні висновки дослідження підкреслюють ефективність договору страхування як інструменту управління ризиками у ядерній сфері, водночас наголошується на необхідності подальшого вдосконалення національних механізмів, у тому числі регулювання порядку і правил укладення договорів страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, регламентації типового договору в умовах триваючої агресії Російської Федерації та імплементації міжнародних норм.

ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ

2025-01-08T10:42:27+02:00

Стаття досліджує загальне поняття доказів і поняття доказів безпосередньо у справах про розірвання шлюбу. Якщо щодо теми доказів і порядку їх збирання, надання їм оцінки судом існує певна кількість публікацій, то щодо доказів у процесі розірвання шлюбу таких публікацій невелика кількість. Тому тема дослідження є маловивченою і потребує всебічного та додаткового дослідження. Також тема цієї статті є актуальною через те, що, хоча і наявна практика Верховного суду України від 2022 року, яка застерігає від надмірного формалізму у справах про розірвання шлюбу, зокрема, щодо витребування оригіналу свідоцтва про шлюб, суди перших інстанцій і надалі, два роки поспіль, включно до жовтня 2024 року, необґрунтовано витребують оригінали документів для підтвердження факту укладення шлюбу. У цій публікації автор спробує розібратися в сутності доведення в цивільних справах, зокрема в справах про розірвання шлюбу. Актуальність вибраної теми також підтверджується тим фактом, що внаслідок повномасштабної війни велика кількість документів може бути назавжди знищена чи втрачена. Крім того, проблемою стало перебування вказаних документів на непідконтрольних територіях, а самих позивачів, які за законом зобов’язані доводити обставини, на які вони посилаються в заявах до суду конкретними доказами, – за кордоном. Ця тема мала б меншу дослідницьку цінність, якби судові органи не створювали умов, за яких позивачі мають надавати суто оригінали чи дублікати втрачених документів, хоча факти, які вони встановлюють, а саме факт укладення шлюбу, визнаються сторонами спору та відсутній обґрунтований сумнів у їх достовірності. Проте суди вимагають оригіналів документів, часто залишаючи без руху заяви позивачів, що порушує законні права заявників на справедливий суд. Предметом цієї публікації є також дослідження практики Європейського суду з прав людини та її формалізму й забезпечення прав заявників на доступ до суду.

ГЕНЕЗИС ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕНТІВ ЗА КОРИСТУВАННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ

2025-01-08T10:49:20+02:00

У статті розглядається генезис правового регулювання відносин щодо застосування процентів за користування грошовими коштами з найдавніших часів до сучасного етапу розвитку приватного права, проводиться аналіз стародавніх джерел права, як-от Закони Хаммурапі, Закони ХІІ таблиць, Дигести Юстиніана, Руська Правда, Цивільний кодекс Галичини та інших, детально розглядаються положення вказаних пам’яток права про проценти та здійснюється їх порівняння із сучасним правовим регулюванням процентних відносин. Автор приділяє особливу увагу дослідженню правового регулювання відносин щодо застосування процентів у Старовавилонському царстві та Стародавньому Римі як найбільш розвинутих стародавніх цивілізаціях, у яких значного поширення набули торговельно-грошові та позикові відносини, детально аналізує сентенції Дигестів Юстиніана, що стали концептуальною основою правових систем більшості європейських країн. У статті також наводяться перші відомі джерела правового регулювання процентів на українських землях, прослідковується еволюція норм про проценти в різних редакціях Руської Правди, актах законодавства гетьманської доби, Цивільному кодексі Галичини. У роботі аналізується сучасний етап правового регулювання відносин щодо застосування процентів за користування грошовими коштами, надається оцінка нормам про проценти чинного ЦК України та висловлюється думка щодо необхідності їх уточнення для запобігання різного тлумачення й суперечливого правозастосування. За результатами дослідження робиться висновок про загальні тенденції розвитку правового регулювання відносин щодо застосування процентів, відзначається, що у всі часи спрямованість такого правового регулювання полягала в запровадженні законодавчих обмежень договірного розміру процентів для захисту боржників від свавілля кредиторів. Доводиться, що дослідження еволюції правового регулювання відносин щодо застосування процентів за користування грошовими коштами сприятиме розумінню правової природи процентів, їх субстанційної сутності та визначенню процентів як цивілістичної конструкції на сучасному етапі розвитку приватного права.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ФІДУЦІАРНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ МІЖ ТОВАРИСТВОМ ТА ЙОГО ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ, НА ПРИКЛАДІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

2025-01-08T11:01:53+02:00

У статті розглянуто особливості правового режиму фідуціарних обов’язків, що виникають між товариством та його посадовими особами, на прикладі Великої Британії. Визначено, що фідуціарні обов’язки є ключовими для забезпечення належного управління та захисту інтересів товариства і його акціонерів. Встановлено, що фідуціарні обов’язки покладають на посадових осіб товариства зобов’язання діяти в найкращих інтересах товариства, уникати конфліктів інтересів і забезпечувати чесність та прозорість у своїх діях. У статті досліджено та проаналізовано, що у Великій Британії фідуціарні обов’язки посадових осіб визначаються насамперед низкою судових прецедентів. Встановлено, що основним законодавчим актом, що регулює ці питання, є Закон про компанії 2006 року, який визначає основні обов’язки директорів, зокрема обов’язок діяти в межах повноважень, вести діяльність з належною ретельністю, уникати конфліктів інтересів і не використовувати своє становище для особистої вигоди. На підставі аналізу практики судових рішень у Великій Британії виділено ключові аспекти виконання фідуціарних обов’язків, а також виявлено типові порушення й відповідальність за їх недотримання. Визначено, що судова практика свідчить про суворий підхід до оцінки дій посадових осіб та їх відповідальності за порушення фідуціарних обов’язків. Виявлено, що британська модель є однією з найпрогресивніших, оскільки вона забезпечує високий рівень захисту інтересів товариства і його акціонерів. У статті підкреслюється важливість розуміння та належного виконання фідуціарних обов’язків посадовими особами товариства для забезпечення стабільного й ефективного корпоративного управління. На підставі здійсненого дослідження автор у висновках зазначає, що приклад Великої Британії може бути корисним для вдосконалення правового регулювання фідуціарних обов’язків, зокрема в Україні. Важливим аспектом, що зазначений у висновках, є можливість адаптації кращих практик британської моделі для покращення захисту інтересів українських товариств та їх акціонерів, а також для підвищення рівня корпоративного управління в Україні.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА АВТОМАТИЗАЦІЯ РУТИННИХ ЮРИДИЧНИХ ЗАВДАНЬ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ ЮРИСТІВ

2025-01-08T09:59:05+02:00

Сучасна юридична галузь хоч і є традиційно консервативною, зазнає значного впливу технологічного прогресу. Штучний інтелект (ШІ) та автоматизація відкривають нові можливості для оптимізації рутинних завдань, як-от обробка документів, юридичний ресерч і прогнозування результатів судових справ. Це дає змогу юристам зосередитися на більш стратегічних і творчих аспектах діяльності, підвищуючи ефективність та знижуючи вартість правових послуг. Однак поряд із перевагами автоматизація ставить юридичну спільноту перед низкою викликів, серед яких зниження попиту на фахівців для виконання простих завдань, питання юридичної відповідальності за помилки ШІ, захист конфіденційності клієнтів і ризик витоку даних. Стаття досліджує основні переваги та ризики, що супроводжують використання ШІ у правовій сфері, а також розглядає необхідність розвитку нових навичок і компетенцій для юристів. Серед рекомендацій – інтеграція експертів із технологій у юридичні команди, інвестування в цифрову грамотність фахівців і дотримання етичних стандартів у використанні ШІ для забезпечення конфіденційності та справедливості. Зроблено висновок, що автоматизація рутинних завдань не є загрозою для професії, а, навпаки, створює нові можливості для розвитку та підвищення конкурентоспроможності. Використання ШІ дає змогу юристам стати більш продуктивними й ефективними, зберігаючи при цьому високі стандарти якості та етики. Штучний інтелект не замінить юристів, але допоможе їм адаптуватися до вимог сучасного суспільства, що швидко змінюється, і забезпечити кращий доступ до правосуддя для ширшого кола клієнтів.

ДОКТРИНА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ ПОВОЄННОГО ПЕРІОДУ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ

2025-01-08T09:17:52+02:00

Статтю присвячено обгрунтуванню необхідності оновлення питань, присвячених формуванню доктрини національної безпеки і оборони України в умовах воєнної агресії Росії та повоєнного відновлення України. На основі ретроспективного аналізу подано минулий досвід України із формування стратегічних документів національної безпеки і оборони. Детальне коротко, середнє та довгострокове планування національної безпеки і оборони держави пов’язане із потребою визначення пріоритетів, завдань, засобів та способів забезпечення національної безпеки і оборони шляхом пошуку балансу між існуючими та потенційними загрозами та фінансово-економічними можливостями держави. Напрацювання доктрини національної безпеки і оборони дозволить створити методологічну основу нормотворчої діяльності, стратегічного планування, розбудови структури сил і засобів національної безпеки і оборони, сприятиме подальшій інтеграції України в євроатлантичний простір. Виокремлено керівні документи національної безпеки і оборони України: 1) концепція (провідний задум); 2) доктрина (теорія, система принципів, поглядів, настанов); 3) стратегія (конкретні рішення, цілі). Формування стратегії національної безпеки і оборони відбувається через механізм керування ризиками виникнення таких загроз. При формуванні власної системи зовнішніх та внутрішніх загроз держава закладає потенційні інструменти їх усунення та подолання, виходячи насамперед із національних інтересів, які охоплюють потреби українського народу у збереженні та розвитку української державності та національних цінностей. Від правильності їх вибору залежить й воєнна організація країни через розбудову відповідних державних органів, військових формувань, діяльність яких безпосередньо спрямована на захист національних інтересів. Наведене потребує опрацювання та закріплення на доктринальному рівні з метою підготовки нової Стратегії національної безпеки і оборони України повоєнного періоду. З цією метою вітчизнана наукова думка уже сьогодні повинна піднімати важливі питання як стратегічного, так і оперативного значення з метою формування дієвої доктрини національної безпеки та оборони країни. Без систематичного розроблення та ґрунтовного осмислення цього комплексу проблем неможливо окреслити й запропонувати оптимальні засади державної політики в цій сфері.

АДМІНІСТРАТИВНА ТА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

2025-01-08T09:26:08+02:00

Стаття присвячена дослідженню адміністративної та кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері земельних відносин в Україні. Мета дослідження – проаналізувати специфіку застосування адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення екологічного законодавства в земельній сфері, зокрема встановити відмінності у правових наслідках і механізмах запобігання порушенням. Результати дослідження показують, що адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства в Україні передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема статтею 53-1, яка регулює санкції за незаконне зайняття земельних ділянок або інші порушення норм використання земель. Так, для громадян та посадових осіб передбачені штрафи, розмір яких визначається в залежності від соціального статусу порушника та ступеня заподіяної шкоди. Досліджено, що кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення у сфері земельних відносин встановлена Кримінальним кодексом України, який передбачає суворіші покарання для значних порушень, що спричиняють масштабну шкоду навколишньому середовищу. Наприклад, стаття 197-1 Кримінального кодексу карає за самовільне зайняття земельних ділянок, що призвело до значних негативних наслідків, у тому числі застосуванням штрафів або арештом. Такий підхід обґрунтований необхідністю належного реагування на випадки, що мають вагомий суспільний резонанс та загрожують екологічній безпеці. Показано, що основною відмінністю між адміністративною та кримінальною відповідальністю є серйозність порушень і їхні наслідки. Адміністративна відповідальність переважно стосується правопорушень, що не мають тривалого впливу на стан земель та навколишнє середовище, тоді як кримінальна відповідальність є необхідною для реагування на серйозні правопорушення, що значно шкодять земельним ресурсам та екологічній безпеці. Практичне значення дослідження полягає у визначенні чітких критеріїв застосування відповідальності для підвищення ефективності захисту земельних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ 2016 РОКУ ЯК ЗМІНА ПАРАДИГМИ ПРАВОСУДДЯ

2025-01-08T09:36:50+02:00

Актуальність дослідження конституційних змін 2016 року зумовлена кардинальними перетвореннями в судовій системі України, спрямованими на її модернізацію, забезпечення незалежності судової влади та підвищення ефективності захисту прав і свобод людини. Внесені зміни були частиною європейського курсу України та відповідали її міжнародним зобов’язанням щодо реформування судової системи відповідно до європейських стандартів верховенства права. Основна увага в дослідженні приділяється аналізу впливу реформ на забезпечення принципу справедливого суду, функціонування нових органів суддівського самоврядування. Окремо розглядаються питання доброчесності суддів, прозорості судових процесів і боротьби з корупцією. Наголошено, що в новій парадигмі правосуддя акцент зміщено на формування дієвого механізму суддівського самоврядування, що передбачає створення Вищої ради правосуддя. Практичні аспекти конституційних змін досліджуються через призму функціонування адвокатури і прокуратури, які отримали нові ролі в забезпеченні правосуддя. Важливу увагу приділено підвищенню професійних стандартів адвокатури й обмеженню функцій прокуратури, що дало змогу зменшити її вплив на судову систему. Конституційні зміни сприяли зміцненню незалежності судової влади, підвищенню її прозорості та узгодженості з міжнародними стандартами, однак процес імплементації стикається з викликами, серед яких тривала реалізація реформ і необхідність кадрових рішень у судовій системі. Резюмується, що конституційні зміни 2016 року потрібно розглядати як ключовий етап у процесі реформування судової системи України. Вони стали важливим кроком у реформуванні судової системи України, змінивши парадигму правосуддя в напрямі забезпечення незалежності суддів, прозорості та професіоналізму адвокатури і прокуратури. Ці зміни були відповіддю на міжнародні зобов’язання України та внутрішні потреби суспільства щодо ефективного і справедливого судочинства. Попри виклики в процесі імплементації, реформування судової системи стало ключовим етапом у зміцненні верховенства права та захисту прав і свобод громадян відповідно до європейських стандартів правовладдя.

УДОСКОНАЛЕННЯ КООРДИНАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ КІБЕРБЕЗПЕКИ

2025-01-08T09:49:43+02:00

У статті висвітлено проблеми координації діяльності суб’єктів забезпечення національної системи кібербезпеки. Аналізуються законодавчі акти України у сфері забезпечення кібербезпеки. У контексті взаємодії суб’єктів забезпечення національної системи кібербезпеки звертається увага на пріоритети забезпечення кібербезпеки, які викладені у Стратегії кібербезпеки України та інших стратегічних документах. У досліджуваному аспекті визначаються основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки. Проаналізовано наявні системи забезпечення захисту об’єктів критичної інфраструктури, серед яких виділяється: національна системи забезпечення кібербезпеки; єдина державна система запобігання, реагування та припинення терористичних актів і мінімізації їх наслідків; державна система фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання. Розкрито зміст кожної із системи та визначено коло уповноважених, визначених відповідальними за координацію діяльності суб’єктів сектору безпеки й оборони в кожній системі. Виявлено проблеми міжвідомчої координації такої діяльності на рівні реалізації державної політики забезпечення кібербезпеки. Встановлено ризики дублювання повноважень уповноважених суб’єктів щодо координації діяльності інших суб’єктів забезпечення національної системи кібербезпеки. Зроблено висновок про доцільність визначити єдиний уповноважений орган для координації діяльності суб’єктів національної системи захисту критичної інфраструктури, у межах якого слід утворити підрозділи, відповідальні за координацію окремих секторів критичної інфраструктури.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ ПРАВ ЛЮДИНИ, ПОРУШЕНИХ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ

2025-01-08T08:19:20+02:00

Статтю присвячено аналізу сучасного стану забезпечення прав людини в Україні, а також перспектив пошуку шляхів відновлення прав людини, порушених внаслідок збройної агресії рф проти України, та вдосконалення чинного законодавства з цією метою. Зауважено на порушенні основоположних прав людини в Україні агресором та необхідності застосовування різних правових засобів для їх захисту та відновлення. Наголошено на заходах, які здійснює наша держава для відновлення порушених прав людини та їх подальшого забезпечення. Окреслено формування правового механізму відшкодування збитків, завданих збройною агресією рф проти України. Першим кроком на цьому шляху визначено створення міжнародного Реєстру збитків у Гаазі. Оптимальним правовим інструментом запровадження механізму відшкодування шкоди, завданої російською агресією проти України, є можливість використання як російських суверенних, так і приватних активів. Аналіз судової практики засвідчує можливість обмеження абсолютного імунітету держави-агресора у справах про відшкодування шкоди. Зроблено висновок, що відновлення більшості порушених російським агресором прав людини в Україні здійснюється та буде здійснюватися на компенсаторних засадах. Підкреслено важливість завершення процесу формування повноцінного правового механізму відшкодування збитків за міжнародної підтримки партнерів України. Доведено, що відповідальність за шкоду, заподіяну населенню України, повинна понести російська федерація.

ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОГО СПОРТУ

2025-01-08T08:51:45+02:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей договірного регулювання відносин у сфері професійного спорту. Зокрема, наголошено на актуальній тенденції до зростання значимості цивільно-правового договору у контексті регулювання приватноправових відносин, що в цілому сприяє реалізації таких основоположних принципів громадянського суспільства, як свобода підприємництва, свобода договору, розумність, добросовісність, справедливість. Встановлено, що особливість договірного регулювання відносин в сфері професійного спорту відображається у встановленні правил поведінки між спортсменом-професіоналом та спортивною організацією на основі консенсусу, що досягається сторонами з метою задоволення власних інтересів шляхом взаємоузгодження волі контрагентів майбутнього договору, спрямованих на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Відповідно цивільно-правовий договір є не просто домовленістю між зазначеними контрагентами, а насамперед індивідуальним регулятором особистих немайнових та майнових відносин між ними, адже виключно в договорі отримують свою належну деталізацію закріплені у статутах та регламентах загальні вимоги до здійснення професійно-спортивної діяльності. Запропоновано здійснення правової характеристики цивільно-правових договорів сфері професійного спорту доцільно за наступними ознаками: 1) залежно від виникнення прав та обов’язків сторін – синалагматичний (взаємний), двосторонній договір; 2) залежно від наявності зустрічного майнового еквіваленту – оплатний (оплатність договору може виражатись і в зустрічному зобов’язанні, виконання якого буде надане контрагентом); 3) залежно від юридичної спрямованості договорів – основний; 4) залежно від наявності волі осіб на укладення договору – договір, що укладається за домовленістю сторін; 5) залежно від моменту у часі, коли договір вважається укладеним – консенсуальний; 6) залежно від наявності елементів інших договорів – змішаний.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СФЕРІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

2025-01-08T09:00:01+02:00

У публікації розглядається проблематика впровадження сучасних інформаційних технологій в управлінські та виробничі процеси, що забезпечують безперебійне функціонування вітчизняної транспортної інфраструктури. У контексті врахування необхідності не тільки оперативного повоєнного відновлення, але й вирішення проблем подальшої модернізації вітчизняної транспортної інфраструктури, наголошується на потребі в широкому впровадженні у вітчизняну практику перевезень інтелектуальних транспортних систем (ITS). Останні передбачають передові сенсорні, комп’ютерні та комунікаційні технології, що застосовуються для забезпечення ефективності, безпечності й екологічності експлуатації транспортної інфраструктури. Розв’язання проблеми провадження ITS покликане вирішити питання покращення управління транспортними потоками, зниження часу перебування пасажирів і вантажів у дорозі, зменшення споживання відповідним транспортом палива та паливно-мастильних матеріалів та інших експлуатаційних витрат тощо. Вирішення цих питань має вирішальне значення для сталого зростання та технічної модернізації вітчизняної транспортної інфраструктури та економіки України загалом. Аналізується досвід впровадження ITS у різних країнах світу, зокрема, таких як Англія, Італія, Франція, Чехія, Південна Корея та США. Відзначається, що ці країни протягом тривалого часу активно використовують інтелектуальні системи управління пасажирськими та вантажними транспортними потоками, автоматизовані системи моніторингу транспортного руху. Ці країни на високому технологічному рівні вирішили всі проблемні питання впровадження сучасних технологій для підвищення ефективності транспортних перевезень та визначили пріоритетні напрями щодо забезпечення належного рівня безпеки на транспорті. Особлива увага в цих країнах приділяється програмам, спрямованим на розробку та впровадження під’єднаних до електромережі нових видів високошвидкісних рельсових і монорельсових транспортних засобів, автоматизованих безпілотних транспортних систем і систем управління транспортними потоками, що використовують штучний інтелект.

ЕТАПИ ПОДІЛУ СПІЛЬНОГО МАЙНА ПОДРУЖЖЯ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

2025-01-08T09:07:46+02:00

У науковій статті на основі аналізу доктринальних положень і судової практики виділено етапи поділу спільного майна подружжя. Здійснено детальний огляд наукових досліджень, які висвітлюють різні аспекти майнових відносин між подружжям, у тому числі поділу їх спільного майна. Зауважено, що поділ майна подружжя може бути добровільний і примусовий (у судовому порядку). За добровільного порядку сторони самі здійснюють аналіз того, що вони вважають спільною власністю, а також мають враховувати положення Сімейного кодексу України, який визначає, які речі належать, а які не належать до спільної власності подружжя, містить нормативні стандарти поділу такого майна. Обґрунтовано, що в силу принципу правової визначеності правові норми сімейного законодавства, які визначають порядок поділу спільного майна подружжя, повинні бути чіткими, зрозумілими, однозначними, передбачуваними та стабільними. Підкреслено важливість принципу рівності в разі поділу спільної сумісної власності, що закладає презумпцію рівності часток, від якої можна відступити або добровільно (подружжя укладає шлюбний договір чи договір про поділ майна), або в судовому порядку за наявності поважних причин. Проведений аналіз норм Сімейного кодексу України дав нам можливість виділити чотири основні нормативні стандарти поділу спільного майна подружжя: гарантування принципу рівності, справедливості та свободи договору щодо поділу майна; врахування інтересів сім’ї, найкращих інтересів дитини та добросовісності поведінки одного з подружжя під час поділу спільного майна; поділ спільного майна подружжя має відбуватися в натурі, передбачення присудження неподільних речей одному з подружжя, а речей для професійних занять тому з подружжя, чия професія; непоширення позовної давності на поділ спільного майна подружжя, поки шлюб не розірвано, та трирічний строк давності – після розірвання шлюбу. Виявлено важливі позиці Верховного Суду під час розгляду справ про поділ спільного майна подружжя, а також осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах. Доведено, що етапи поділу спільного майна подружжя відрізняються залежно від того, чи добровільний чи примусовий відбувається поділ. У процесі добровільного поділу нами виділено два етапи, а в процесі примусового (судового) поділу виділено три обов’язкові та два факультативні етапи.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКИ У СФЕРІ НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ: ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

2025-01-08T08:27:47+02:00

Статтю присвячено характеристиці міжнародних стандартів та практик у сфері неплатоспроможності як ключових передумов створення ефективних правових механізмів реструктуризації та банкрутства, гармонізації українського законодавства в цій сфері. Визначено базові принципи реструктуризації та банкрутства, розроблені такими міжнародними інституціями, як Світовий банк, ЮНСІТРАЛ, INSOL International, Єврогрупа та Європейська комісія, серед яких гнучкість, прозорість, доступність процедур, а також баланс інтересів учасників і захист їхніх прав. Підкреслено, що їх впровадження сприятиме економічній стабільності, підтримці бізнесу та захисту прав кредиторів і боржників. Увагу приділено значенню спрощених режимів для мікро-, малих і середніх підприємств (ММСП), які допомагають знижувати фінансові та адміністративні бар’єри, забезпечують відновлення платоспроможності життєздатних підприємств або швидку ліквідацію нежиттєздатних. Розкрито значення Директиви ЄС про реструктуризацію та неплатоспроможність 2019 року та Директиви ЄС про гармонізацію окремих аспектів законодавства про неплатоспроможність 2022 року для забезпечення інтегрованого підходу до регулювання неплатоспроможності, включаючи раннє втручання, створення умов для нового старту боржників і прозорість у транскордонних справах. Акцентовано увагу на викликах зеленого переходу і цифровізації, які вимагають урахування екологічної стійкості бізнесу, специфіки цифрових активів та інноваційних проєктів, інтеграції принципів сталого розвитку у процедури реструктуризації та банкрутства, що сприятиме збереженню робочих місць, капіталу та знань. Визначено, що узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами має сприяти покращенню інвестиційного клімату України та інтеграції в європейський економічний простір.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНСТИТУТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ТА ЇХ ПРАВОТВОРЧІ КРИТЕРІЇ

2025-01-08T08:37:48+02:00

Статтю присвячено дослідженню проблем ефективності інститутів трудового права України та пошуку правотворчих критеріїв їх оцінки. У статті зазначається, що у зв’язку зі змінами до трудового законодавства змінюються інститути трудового законодавства, що може спричиняти правовий вплив на їх послаблення чи посилення, приводячи в неефективний чи то ефективний їх стан. Тому сам правотворчий процес може бути націлений на правовий моніторинг правових галузевих інститутів. За результатами дослідження автор доходить висновків стосовно того, що в навчально- науковій літературі питання про ефективність інститутів трудового права розкриваються звужено, адже йдеться переважно про ефективність норм права, а не інституту загалом. Отже, питання зіставлення, а отже, і правового моніторингу таких феноменів, як «інститут права (галузевий інститут)» і «норма права», пояснюється методологічною пробільністю правових досліджень та уявлень про ефективність у праві, про ефективність правотворчого процесу стосовно як «норми права», так і «інституту права (галузевих інститутів трудового права зокрема)». Автор доводить, шо якщо в навчальному матеріалі (підручниках, посібниках) не ставиться питання про аналіз «ефективності інститутів», то, відповідно, правник не ставитиме питання й про ефективність доктрини трудового права. А це вже, на думку автора, переходить у проблему самої ефективності безпосередньо правового моніторингу та правотворчості. Адже саме тут виникає доктринальний і законодавчий пробіл виявлення критеріїв ефективності інститутів трудового права, який не що інше, як «калапсує» по самій галузі трудового права в частині забезпечення ефективності правотворчими і правомоніторинговими процесами. Врешті-решт, автор визначає, що критерії ефективності інститутів трудового права слід сприймати через прояв у рівнях (етапах / процедурах): (а) ті, які здатні забезпечити ефективність здійснення правового моніторингу на рівні планування розроблення нормативно- правових актів до трудового законодавства України; (б) ті, які здатні забезпечити ефективність здійснення правового моніторингу на рівні розроблення проєктів нормативно-правових актів до трудового законодавства України; (в) ті, які здатні забезпечити ефективність здійснення правового моніторингу на рівні прийняття (видання) нормативно-правових актів до трудового законодавства України; (г) ті, які здатні забезпечити ефективність здійснення правового моніторингу на рівні ведення обліку нормативно-правових актів до трудового законодавства України. Автор наводить критерії ефективності інститутів трудового права, які, на його думку, можуть визначатися через врахування правової доктрини в частині ефективності інститутів трудового права; врахування ефективності інститутів трудового права на рівні практики ЄСПЛ; врахування ефективності інститутів трудового права на рівні євроінтеграційного законодавства.